Тут нема музею, екскурсоводи не чекають і не видно сувенірних лотків з буклетами та магнітиками. Туроператори не влаштовують сюди тури вихідного дня — комфортабельний автобус може й не доїхати. Поки що сюди вирушають лише «дикі» туристи на власних авто. Вони їдуть, аби побачити знаменитий замок-корабель. Йдеться про залишки фортеці у селі Сидорів, що на Тернопільщині. Як з’ясувалось на місці, замок — не єдина принада села.
Скульптурна Чагарівщина
Їхати до замку далеко — близько 150 км. Село Сидорів належить до Гусятинського району, що межує з Хмельницькою областю. Найоптимальніший маршрут проходить повз Нижнів, Монастириську, Бучач, Чортків, Копичинці, Гусятин.
Все, що залишилось від замкового подвір’я
З дороги найбільше запам’яталось село Чагарі, що між Чортковом і Гусятином. При в’їзді мандрівників зустрічає велетенський вказівник у вигляді скульптурної композиції за мотивами «Лісової казки» Лесі Українки. Під коренями дерева замаскована автобусна зупинка.
У центрі села, біля клубу, є оригінальний фонтан. Він зображає ангела, який однією рукою заколює крокодила, а іншою розкриває перед дітлахами книгу. Там цитата з Шевченка: «Учитесь, читайте, і чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь».
На виїзді — ще один вказівник, який обсіли бетонні лебеді, карась та жаби. З огляду на сусідні стави все це виглядає доречно. Фігури виконав київський скульптор Олексій Степанов у 2009 році на замовлення уродженця Чагарів бізнесмена Михайла Мацієвського.
Калиновий костел
Сидорів — це маленьке село, з населенням трохи більше тисячі. Перш ніж потрапити до замку, доведеться їхати повз старовинний костел. Тут варто зупинитися, оскільки споруда надзвичайно цікава. У нашій компанії було цілих два архітектори й обидва звернули увагу на незвичну форму апсиди (вівтарну частину храму). Зазвичай вона рівна або заокруглена. У сидорівському варіанті апсида трикутна!
Кам’яна історія фортеці
Виявляється, справа в геральдиці. Раніше Сидорів належав магнатам Калиновським, гербу «Калинова». Він виглядає як стріла із двома зірками на хвості. Коли Калиновські закладали костел, то вирішили надати йому форму родової емблеми. Таким чином апсида виконує роль наконечника, нава (повздовжня частина храму) — древка, а дві вежі-дзвіниці — то є зірки. Вежі також незвичної форми, оскільки нижня частина їх п’ятикутна (зірка як ніяк), а верхня — квадратна. Крім того, на правій є залишки сонячного годинника.
Коли збудували костел, точно не відомо. У різних джерелах трапляються дати 1716, 1730 та 1741 рік. Натомість із прізвищем архітектора проблем немає. Це комендант Кам’янецької фортеці Ян де Вітт. У Львові він збудував Домініканський собор і палац Любомирських на площі Ринок.
Освячено костел під назвою Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Саме тому її барокова фігура прикрашає фронтон фасаду. Ще одна скульптура стоїть навпроти головного входу до храму. Це Спаситель, який тримає у руці земну кулю. Цікаво, що подібна скульптура була й у Станиславові, мешканці встановили її в 1730 році на честь порятунку від чуми. Стояла вона біля сучасного готелю «Надія» і, на жаль, не збереглася.
Всередині костел виглядає трохи жалюгідно: поламані меблі, порожні ніші для ікон, залишки фресок на стелі. На хорах стоїть орган, який дещо нагадує конструктор «Зроби сам». З подивом довідався, що труби у нього — дерев’яні.
Біля костелу світить порожніми вікнами якась загадкова будівля. Історики називають її то плебанією (будинком священика), то дзвіницею (що малоймовірно), а дехто взагалі вважає цю хатинку домініканським монастирем, ченці якого опікувалися храмом. Вражають товсті стіни споруди, яким може позаздрити й замок. А він — зовсім поруч.
Крейсер «Сидорів»
У путівниках цей замок так часто порівнюють з кам’яним кораблем, що мені аж не хочеться повторювати. Але мушу. Сидорівський замок має (точніше мав) 178 метрів у довжину та 30 у ширину. З трьох боків він омивається річкою Суходіл. У торці стіни сходяться до вежі під гострим кутом, тож, якщо стати спереду, то фортеця дійсно нагадує ніс крейсера (лінкора, броненосця; необхідне підкреслити).
З четвертого, вразливого, боку замок прикривали найпотужніші укріплення. За іронією долі саме вони й не збереглися. Проте до нас дійшла в’їзна брама із кам’яною таблицею, де латиною викладена історія замку. Твердиню заснував у 1640-х роках гетьман польний коронний та воєвода Чернігівський Мартин Калиновський. Хоча є гіпотеза, що замок закладений ще у XIV столітті, а Калиновський лише перебудував і зміцнив споруду.
Як би там не було, а замок виявився не фартовим. Калиновський спочатку потрапляє у татарський полон, а потім разом із сином гине у битві з козаками під Батогом. У 1672 році фортецю здобувають турки, але поляки невдовзі її відбивають. У 1675 році комендант Сидорова Ян Хржановський залишає фортецю перед переважаючими силами османів і разом із гарнізоном переходить до більш укріпленої Теребовлі. До речі, він би із задоволенням здав і теребовлянський замок, але на заваді стала дружина Анна Дорота, яка примусила чоловіка боронитися.
Врешті-решт турки програли війну та наприкінці XVІІ століття відступили, спаливши Сидорівську фортецю. Калиновським довелося робити капітальний ремонт і пристосовувати замок під свою резиденцію. Після вгасання «Калинової» династії власники замку змінюються, як рукавички. Коштів на підтримання фортифікацій, які вже давно втратили своє оборонне значення, в них не було, тому споруда повільно руйнувалася. Селяни потрохи розбирали стіни на будівельний матеріал, а у 1950 році, під проводом районного начальства, процес досяг свого апогею. Фактично від «крейсера» сьогодні залишився лишень «ніс» та частина «бортів». «Корма» втрачена безповоротно.
Втім одну перемогу замкові мури перед смертю таки бачили. 25 липня 1920 року українські підрозділи, які билися тут у складі польської армії, розгромили 123 піхотну бригаду більшовиків. Але після блискучої перемоги відступали аж до Варшави.
Смерть крокодилам!
Калиновські надали костелу форму родової емблеми
Такий вказівник важко не помітити
Ну чим не авіаносець?
