Туроператори Івано-Франківська пропонують багато цікавих одноденних маршрутів. Тут і замки Львівщини, сходження на гірські вершини, принади Кам’янця-Подільського та неймовірні красоти дендропарку Софіївка. А от Волинь поки що не дуже «освоєна». Якщо Луцький замок у народі ще так-сяк відомий, то Острог — майже terra-incognita, невідома земля.
Монастир
Шлях туди не близький — під 300 км. Острог є райцентром Рівненщини, містом обласного значення. Волинь — не Прикарпаття, зміни відчуваються в усьому: інша архітектура, вимова, засилля гужового транспорту в селах.
Панорама Межиріцького Свято-Троїцького чоловічого монастиря
Перш ніж оглянути Острог, варто навідатись до Межиріча. Це село розташоване на такий самий віддалі від міста, як Опришівці від Франківська. Звертаємо з траси праворуч, кілька хвилин їдемо сільською вулицею і незабаром перед нами відкривається велична панорама Межиріцького Свято-Троїцького чоловічого монастиря.
Церква, монастирські келії, зміцнені чотирма вежами, все це оточено потужними мурами, браму вінчає висока дзвіниця. Здається, жодне фото не зможе передати краси цієї споруди!
Раніше Межиріч, як і всі навколишні села належали родині князів Острозьких. У середині XV століття князь Іван Васильович будує для місцевого монастиря п’ятиглаву Троїцьку церкву, яку так і хочеться назвати собором. Це й не дивно, бо за взірець взяли Спасо-Преображенський собор ХІ століття у Чернігові — шедевр білокам’яної давньоруської архітектури. Історики стверджують, що тоді в Україні, яка була спустошена монголо-татарською навалою, храмів такого масштабу більше ніде не зводили. Київ лежав у руїнах, Львів тільки починав розквітати, а князі Острозькі вже будували на повну.
На початку ХVII століття цими землями володів князь Януш Острозький. Він перейшов у католицизм і перетворив православний монастир на обитель ченців францисканців, зміцнивши його потужними стінами та вежами. Тоді ж князь-ренегат побудував поруч укріплений палац, від якого на сьогодні лишилася напівзруйнована Заславська брама. Хоча й не лише вона. Туристам показують стародавню піч, так звану піч Януша Острозького, біля якої взимку грілася варта, а під час облог кип’ятили смолу. Між іншим це чи не найдавніша піч в Україні.
У 1795 році Волинь відходить до Росії. Катерина ІІ дарує Межиріч генералові Івану Ферзену. Донині церкву прикрашають різьблені позолочені кіоти (шафки для ікон), подаровані царицею. Після повстання поляків у 1863 році монастир передають православним монахам.
Православною святиня залишається і дотепер, тому жінкам, аби зайти до Троїцького храму, треба пов’язувати хустки. Там зберігається одна з найшановніших ікон України — «Межиріцька Богоматір» або «Житеподательниця», яку ще у ХIV столітті подарував Острозьким Константинопольський Патріарх.
Замок-музей
Подивилися, помолилися, сфотографувались. Можна їхати далі. На нас чекає Острог. Перша згадка датована 1100 роком. Назва походить від гострого рогу, який утворює сусідня річка Вілія (одна версія), або частоколу з загострених дубових колод — острогу, яким колись було обнесено місто (інша гіпотеза).
Кругла вежа ще чекає реставраторів
Раніше до Острога можна було потрапити через потужні брами. До наших днів дожили лише дві. Якщо Татарська стоїть у руїні, то Луцьку браму відреставрували й нині там музей книги та друкарства. Саме тут протягом 1575-1581 років жив і творив першодрукар Іван Федоров (він же Федорович). У князівській друкарні побачила світ знаменита Острозька Біблія – перше друковане видання Святого Письма церковнослов’янською мовою.
Пару кроків від музею книги й ми вже в центрі міста. На мешканців споглядають бронзові князі Острозькі: святий Федір, воїн Костянтин і просвітник Василь. Ця родина володіла колосальними скарбами, Острозьких називали «некоронованими королями Волині».
Їхня резиденція містилась неподалік. Тепер там Державний історико-культурний заповідник. Його серцем є замок князів Острозьких, що на Замковій горі. З одного боку фортецю оточує невеликий парк, в якому добре проглядаються замкові рови. Потрапляємо на територію через вежу-дзвіницю. Вона тут є наймолодшою — побудована у 1905 році за проектом інженера Павловського.
Якщо є дзвіниця, то мусить бути і храм. І він є. На замковому подвір’ї, весь у риштуваннях, височіє Богоявленський собор. Його звели у 1453 році за хрестово-купольною системою — популярною на Русі до монгольського вторгнення. Після переходу князя Януша у католицизм храм 200 років потрохи руйнувався й слугував чудовою натурою для багатьох художників. Лише наприкінці ХІХ століття зробили ревалоризацію, і, схоже, всім нашим забудовникам варто поїхати до Острога, аби подивитись, що ж воно таке на практиці. До речі, у крипті храму поховано князя Василя Костянтина Острозького — ярого противника унії з Римом — та його старшого сина Олександра. Його донька — ревна католичка Анна-Алоїзія Ходкевич — через 33 роки після смерті батька вирішила перехрестити того на католика та за допомогою єзуїтів влаштувала ціле театралізоване шоу у гробниці. Це спричинило повстання православних мешканців міста, яке було жорстоко подавлено.
Поруч стоїть Нова або Кругла вежа. Ззовні вона виглядає значно краще і, м’яко кажучи, ще чекає на свого реставратора (чи ревалоризатора). У верхньому ярусі ще збереглися дві старовині гармати.
Найцікавішою є вежа Мурована. З подвір’я вона виглядає як невеличкий будиночок, проте з вулиці велич фортечних стін і контрфорсів просто вражає. Перша згадка про неї датується 1386 роком. Тут жили, любили та помирали князі Острозькі. У підземеллях замку тримали злочинців і незліченні скарби. Сьогодні у вежі міститься краєзнавчий музей. Експозиція побудована досить цікаво. Спочатку кам’яними сходами спускаєшся у підземелля, потім, ярус за ярусом, оглядаєш експозиційні зали. А виходиш на вулицю взагалі з другого поверху, по драбині.
Серед експонатів є й лицарські обладунки, козацькі люльки, макет давнього Острога, портрети князів, кам’яні скульптури та навіть старовинна карета. Ще до створення музею мальовничі руїни приваблювали сюди багатьох туристів, найвідомішим з яких був Тарас Шевченко. Про його візит у 1846 році нагадує меморіальна дошка.
Академія
Бути в Острозі та не побачити Острозьку академію — як мінімум не розумно. Це був перший вищий навчальний заклад Східної Європи. Її в 1576 році заснував князь Василь Острозький, витративши чималі кошти. Студенти або, як їх тоді називали, спудеї, вивчали сім вільних наук: граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику, астрономію. Крім того, викладали й вищі науки — філософію, богослов’я та медицину. По закінченню закладу кожен спудей мав знати п’ять мов: старослов’янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Академію у 1636 році закрила вже згадана Анна-Алоїзія Ходкевич, яка запровадила тут єзуїтський колегіум.
На жаль, споруда старої академії не дійшла до наших часів. Сьогоднішній Національний університет «Острозька академія» міститься у келіях монастиря капуцинів ХVIII століття. За Польщі тут була вчительська семінарія, під час війни — санаторій для німецьких льотчиків, за Союзу — школа-інтернат, а з 1994 року почалось відродження академії.
Одразу біля входу відвідувачів зустрічає скульптура «першого спудея Східної Європи». Він сидить на лавці, й поруч достатньо місця, аби присісти та відчути себе «другим спудеєм». Перед головним корпусом університету розташована алея кам’яних скульптур стародавніх мудреців.
Якщо пройти крізь невелику фіртку, то потрапляєш на внутрішнє подвір’я академії. Нова наукова бібліотека запросто могла б стати окрасою будь-якого столичного вишу. Привертають увагу численні скульптури: від гномиків до залізних слонів.
Працівники академії влаштовують екскурсії по території, родзинкою є відвідання монастирських підземель, що славляться своїми привидами. Ну, як без них?
Туристів вітає друкар Іван Федоров
Мурована. Тут жили, любили та помирали князі Острозькі
|
