У Рожнятівському районі є урочище Ангелів. Місця там дикі, але цікаві. На полі просто неба височіють якісь кам’яні споруди дивної форми та, на перший погляд, незрозумілого призначення. Висота кожної – близько 10 метрів. Зовні виглядають дуже поважно. Це – Ангелівські доменні печі.
Доменна піч в урочищі «Ангелів», що на території Рожнятівського району Івано-Франківської області, – єдина в Україні пам’ятка старовинної культури виробництва ХІХ ст., що збережена у придатному для реставрації стані.
Будівництво печі було розпочато 1810 року, введена в експлуатацію 1812 року. Працювала до 1818 року. Розташована в урочищі Ангелів (звідси назва), між селами Лази та Гриньків Івано-Франківської області.
Як розповідають на сайті “Туристична Рожнятівщина”, піч побудована в 1810 році за сприяння греко-католицького митрополита А.Ангеловича, звідси і походить назва поселення «Ангелів». Кам’яні стіни печі місцями сягають понад 3 метри. Отвір, через який лився чавун – на зріст людини.
На внутрішніх стінах вогонь назавжди приварив до каменів шлак. Маленькі віконниці – отвори у верхній частині домниці і ходи в нижній – служили для нагнітання повітря за допомогою міха, що приводився в дію водяним колесом. Зберігся і канал для води, яка подавалася з річки Лімниця. В піч, висота якої досягає шістнадцяти метрів, руду подавали по спеціально спорудженій на риштуванні доріжці і через верхній отвір засипали.
Під гуту, фабричні споруди, а також під поселення гірників була вибрана ділянка на лівому березі найчистішої в Європі річки Лімниці, між селами Ясень – Гриньків. До 1812 року тривало заселення цієї місцини, здійснювалось будівництво доменної (високої) печі й інших промислових споруд.
При доменній печі в урочищі Ангелів спочатку працювала бригада німецьких металургів.
На спорудженні об’єктів працювали місцеві майстри-бойки, використовуючи традиційні прийоми народного будівництва. До комплексу, крім названих домни, гамарень, кузні, входили будинки керівника заводу і контролера, двадцять двоквартирних робітничих будиночків, складські приміщення, конюшні, стайні для волів та інші господарські споруди.
Гута мала тоді 12 шахт, одну високу піч, дві гамарні (фабрики, де переробляють залізо, очищають, фришують за допомогою вогню і молота) й кузню для виробництва цвяхів. У 1813 році на гуті працював 81 чоловік: одні при копальнях, інші при конях і волах, а також на допоміжних роботах.
На той час на галицьких землях було 15 подібних доменних печей. Деякі історики того часу твердили, що тоді Галичина виплавляла більше заліза, ніж така держава, як Португалія.
Проте Ангелівська гута діяла всього шість років. Уже в 1818 році вона була закрита. Дослідники називають різні причини: погана якість місцевої залізної руди, судовий процес між митрополитом Ангеловичем і управителем гути Гекером та інші.
