Чи на тому вечорі в Театрі Скарбека 31 жовтня 1898 р. побували діти й підлітки?
Володимир Єшкілєв: Про власників білих биків
Я ж кажу йому: «Радій, чоловіче!». Люди нарешті ні в що не вірять. Невже дожили до такого щастя? Невже, нарешті, той народ відірвався від зомбоящиків і припинив слухати ідеологів?
«Наш мозок – наркоман і лінтюх»: науковиця про секс і кохання
Відверто про науку та секс» розповідає Ольга Маслова, кандидатка біологічних наук, співзасновниця проектів Nobilitet і Needorium.
Юрій Винничук: Теньґий бельфер з отакенною фуярою
Час від часу бурхливе минуле стукає мені в шибу. Яких тільки легенд про себе не довідаєшся, коли комусь перейдеш дорогу! Можна вже видати цілу збірку різноманітних нісенітниць, пише Юрій Винничук.
Юрій Андрухович: Момент і чин
“Те, що трапилося вночі 1 листопада року 1918-го, насправді почалось увечері 31 жовтня року 1898-го”, – пише Андрухович.
Володимир Єшкілєв: Про ірраціональний розвиток
Місто наповнюється тим, що дослідники культури називають «симулякрами». Себто такими собі макетами, які ззовні подібні на елементи міського життя, а насправді мають зовсім іншу природу.
Андрій Любка: Любов за гроші не купиш
У ХІХ столітті це був значний осередок вугільної, металургійної та текстильної індустрій, але приблизно 50 років тому всі ці галузі струсонула велика економічна криза, і роботу втратили щонайменше 130 тисяч людей, пише Андрій Любка у своїй черговій колонці на порталі Збруч.
Володимир Єшкілєв: Про популізм
“Поборювати популізм є марною справою. Це так само безперспективно, як боротьба бджіл проти меду. Варто лише втішити себе, що за кожним популістом ховається невидима сила. Яка знає, що овець треба стригти, а лохів вчити”, – пише Єшкілєв.
Юрій Андрухович: Посланець, або Як почати
Я бачу, що ситуація заходить у петлю. Що його ковбасить і йому треба догнатися. Він не почує жодної моєї відповіді – чи то у двоскладовій формі загальнодоступного fuck off, чи в розгорнуто-лекційній, пише Андрухович. Чорт забирай, як його відшити?
Юрій Винничук: Під прапором мураєвщини
Недарма ж свіжу статтю Грицака відразу підхопили російськомовні, а навіть російські, сайти.
Юрій Андрухович: Читачі книжок в Україні – це така собі каста
В Україні, скажімо, книжковий ринок росте, це стає видно кожному, хто хоча б раз побував у більш-менш пристойного рівня книгарні, пише Андрухович. Такої щедрої книжкової пропозиції з таким різноманіттям типів і тем, такої кількості перекладів у цій країні не бувало ще ніколи.
Тарас Прохасько: Зельбсферштендліх, само собою зрозуміло
У кіні про Штірліца є файний момент, коли генерал Мюллер, відкрившись перед Штірліцом, який навпаки залишився зашифрованим, каже – у наш час не можна вірити нікому, навіть собі… мені можна, – пише Прохасько.
Володимир Єшкілєв: Про святих і грішних
Пригода з православною автокефалією в Україні змусила багатьох людей, які ще вчора не відрізняли аналою від антемінсу та вважали хіротонію різновидом хорового співу, заглибитися в церковні довідники, пише Єшкілєв.
Андрій Любка: Україна починається з туалету
Чи можна прийти в бібліотеку, конспектувати Канта й Геґеля, потім відлучитися на хвильку в темний і смердючий сральник, щоби згодом з новими силами повернутися до високих матерій? Це якась перверзія. пише Любка.
Більше не “Свято чоловіків і ста грам”
“З жахом спостерігаю, як у дитсадках та школах, та й в дорослих офісах теж, батьки перетворюють цей день на “свято хлопчиків”, коли дарують шкарпетки і випивають сто грам “за наших мущін”, – пише Тамара Злобіна.