Ця історія починається РІВНО за 20 років перед тим, як вона почнеться.
Те, що трапилося вночі 1 листопада року 1918-го, насправді почалось увечері 31 жовтня року 1898-го, пише Юрій Андрухович у своїй черговій авторській колонці на порталі Збруч.
У місті Львові в Театрі Скарбека відбулась ювілейна вистава «Наталки Полтавки – в пам’ять столітних відродин української народности.
Театр Скарбека – не просто собі театр. Нині це театр імені Марії Заньковецької.
31 жовтня 1898 року виконання програми святочного вечора випало під кожним взглядом світло. Драматичний пролог д-ра Івана Франка в артистичнім виголошені п. Лопатинського, при всяких сценічних аксесоріях, зробив потрясаюче вражіння.
Читайте Друль – Андрухович – Бойченко. У Франківську презентували “Ворохтаріум” (ФОТО)
Тогочасна преса так само засвідчила, що білети на святочний вечір були кілька днів наперед розібрані всі до одного. Простора саля театру гр. Скарбка заповнилася битком; навіть на високій ґалєрії можна було бачити багато пань, що, очевидно з конечности, мусіли вдовольнитися і таким місцем. Вся публика явилася в святочних одягах, багато було жінок в гарних народніх строях. Щохвилі стрічалися лиця нібито добре знані, а таки не львівські; були се патріоти з різних сторін краю та з Буковини. В одушевленім настрою і зі спокійною нетерпеливістю вижидала зібрана руська рідня піднесення завіси.
Цю завісу по-справжньому піднесуть – день у день і ніч у ніч – рівнісінько через 20 років. Тоді й почнеться Листопад.
А тим часом на сцені – пролог Івана Франка. Зрештою, він і сам суцільний Пролог. Він і сам про себе сказав, що він Пролог.
Отже, пролог до дійства, яке розпочнеться рівно через два десятиріччя, лунає зі сцени у присутності Автора й виконанні Льва Лопатинського, актора та адвоката.
І в тому пролозі серед багатьох інших є й такі слова:
До великого моменту
Будь готовий кожний з вас, –
Кожний може стать Богданом,
Як настане слушний час.
Уявляєте собі трепет, з яким прислухалася до цих слів переповнена зала?
Зрештою, хай знову свідчить преса: Драматичний пролог д-ра Івана Франка, виголошений п. Лопатинським, хоч і обкроєний поліцією, потрясав душею до глибини. З послідніми словами прологу залунала в театрі урочиста пісня народного гімну «Ще не вмерла Україна», котру публика відспівала стоячи. Оплескам, викликаючим то декламатора, то автора прологу, не було кінця.
До теми Андрухович, Іздрик, Прохасько – серед 50 українських сучасних письменників обирають найкращого
* * *
Поряд із чотирма природними стихіями – води, вогню, землі й повітря – п’ятою є стихія нації. Романтичні поети на різний спосіб працюють із кожною з чотирьох, а п’яту створюють для себе самі. Франко в цьому сенсі – дуже романтичний, хоч і дещо спізнений поет.
Його пролог, яким відкривався той театральний вечір, мав назву «Великі роковини» і присвячувався 100-річчю першої «Енеїди» Котляревського. Завдяки цьому ми отримуємо ще глибшу ретроспективу.
Ця історія народжується у первісних своїх витоках за 120 років перед тим, як вона почнеться.
І так наче сама собою прокладається лінія роковин з вісімками в кінці: 1798 – 1898 – 1918 – 2018.
* * *
Поляки, що їх як стихію було створено дещо раніше кількома не спізненими романтичними поетами, культурне життя руської рідні зверхньо іґнорували, а в масі своїй і не надто знали про існування в неї якогось культурного життя. Тож і незчулись, як покірні, невибагливо-зацофані й переважно добрі чи хоча б нешкідливі русини знагла поробилися українцями – лютими й чомусь дієздатними.
Листопад 1918-го став історичним шоком.
Дуже показова реакція, що вихлюпується, приміром, з Чеслава Мончинського, лідера польських бойовиків Львова, у книжці, виданій 1921 року, по гарячих слідах Події: Раптово під кінець ХІХ ст. [той русинський уламок людності – ЮА.] знайшов для себе як нації нову самоназву, якої й не знала історія цих країв – назву, етимологічно запозичену з польської мови: українців і України. Створені для них окремі школи, до яких примусово зганяли всю греко-католицьку молодь, невдовзі дали їм кадри розаґітованої інтеліґенції, що запанувала над значною частиною спокійного руського люду через не перебірливу в засобах аґітацію й люту ненависть до всього польського.
Читайте Юрій Андрухович: Уроки чужої
Такі от неочікувані метаморфози.
Були спокійні, стали розаґітовані. Були руські (з одним с) – недорозвинуті, хоч і сумирні. А стали українці.
Цілком непрохана нація – вислід австро-пруської інтриґи проти Польщі й поляків.
Ех, пане Мончинський! До театрів треба було ходити частіше.
А взагалі ця історія з тих, які тривають і досі.
