Він сприймав життя легко, по-філософськи, з оптимізмом та гумором, чим заражав інших. Зі своїх 59 років прикарпатський бард Тризубий Стас (Станіслав Щербатих) 47 прожив в Івано-Франківську. Хоч народився в Росії, проте його щирої українськості могло вистачити, певно, не тільки на галичан. 24 лютого йому виповнилось би 63 роки.
Людям притаманно мислити подібностями. Так простіше. Зустрічаючи щось нове й незвичне, людина починає знайомство з думки: «На що воно похоже?». А коли подібність уже встановлена, то це нове і незвичне сприймається вже тільки через придуманий образ, через такий собі «фільтр подібності». Якби індіанці не вирішили, що воїни Кортеса подібні до зображень їхніх богів, держава ацтеків нізащо не зазнала би такої ганебної поразки. Якби мій знайомий не вбив собі в голову, що його подружка є точною копією Брітні Спірс, він ніколи не потрапив би у шлюбну пастку і не ходив би тепер з трагічним виразом на мармизі. Якби українські виборці не бачили у вітчизняних політиках героїв народних казок, то… Проте, це вже окрема тема.
Останнім часом число 11, немов хитра примружена нерпа з прорубу, час від часу виринає з інформаційних потоків. То запрошений на ток-шоу соціолог повідомить, що аж 11% опитаних громадян України заявили, що ненавидять власну країну. То 11 демонстрантів вийдуть на Майдан захищати рідну мову і мерзнутимуть там під прицілами телекамер. Не кажучи вже про те, що живемо ми в 11 році XXI століття.
Як пишуться вірші та казки, чому дитячі книжки йому ближчі, ніж дорослі, про нові ідеї та старі проблеми у розмові з директором видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іваном Малковичем.– Пане Іване, маєте у доробку кілька поетичних збірок, казок, видаєте і дитячу літературу, і дорослу? То ким себе вважаєте?– Бог його знає. Найчастіше пишуть «поет, видавець». Через кому.
В одному із вестернів герой Клінта Іствуда каже: «Всі люди поділяються на тих, в кого заряджена зброя і на тих, хто копає». Про перших в нас сьогодні мови не буде, вони воїни і вони злі. Мова в нас піде про тих, хто копає. Всі вони народжуються для щастя, а обирають собі за життєвий сенс копання. Всі вони практично однієї породи, але кожен копає у свій спосіб і на своєму місці.
Ми часто говоримо про успіхи чи невдачі різноманітних політиків, бізнесменів, чиновників. Але рідко про те, як і чим вони живуть, чого прагнуть, чим переймаються. «Репортер» вирішив поспілкуватися про це з керівником будівельної компанії «Ярковиця» Володимиром Балагурою. Про його життя, політику та мрії – читайте нижче.
Зима. Забутому у східноєвропейському барлозі царству сняться сни. Меседжі, якими Україна колись намагалась наповнити світ, повертаються до неї телевізійними снами, трансляціями програм і реклам, кінофільмів і ток-шоу. Ці сни, як і сни людей, є складною сумішшю солодких марень та диких страхіть. Перша хвиля снів приходить з рекламними роликами. «Покрути! Лизни!» – пропонує реклама печива. І все дрімотне царство крутить і лиже, крутить і лиже. Навіть точно не знає, кому саме лиже, але не відволікається від процесу. А ще сопе і чухається, коли до сну пробивається грізне гудіння несплячих газових лічильників.
Україна духовна, історична, фольклорна, екзотична. Іноземців вона зачаровує, заколисує та хвилює. Олексій Антонов – російський журналіст, фотохудожник, дописувач журналу «Вокруг света». Дослідження культури, традицій та обрядів різних народів – його основне заняття. Цьогоріч він навідався до Гуцульщини за новими враженнями.
Цього року виповнюється 20 років компанії «Лукойл» і 10 років калуському «Лукору». Сьогоднішній гість «Репортера» – голова правління ЗАТ «Лукор», генеральний дирек-тор ТОВ «Карпатнафтохім» Сергій Чмихалов.
Часи настали непевні. Ненадійні. Скажімо, до Єгипту їхати не рекомендують. Там якісь стрьомні дяді відірвали двом муміям голови, а на додачу зробили революцію. Всі так розгубилися від факту нахабного мумієзнищення, що навіть забули придумати тій революції назву. Типу «жасминової» чи то «очеретяної». Туристи взагалі нічого не розуміють. Їм там добре, і сонечко гріє, а тур-оператори кажуть: «Ви не вдуплилися. Насправді все погано, треба їхати додому». Отакої. У підсумку – приємних місць для відпочинку поменшало.
Раніше було легше. Раніше, принаймні, існувала ілюзія, що можна сховатись. Тепер цю ілюзію зруйнували супутникові карти Землі в Інтернеті. Всю планету оцифрували. Кожного горбика і кожну калюжу введено до баз даних. Кожне дерево у тайзі і кожний бархан у пустелі тепер мають свій цифровий код. У поєднанні з інфрачервоним сканером ця база даних дає ефект Всевидячого ока.
Днями команда КВН «Збірна Івано-Франківська» повернулася з XXII Міжнародного фестивалю КВН (Сочі, Росія). Перед тим прикарпатці востаннє виступали там аж вісім років тому. Капітан франківської збірної розповів «Репортеру» про поїздку, про життя та життя в КВН.
Кожна культура має своє золоте століття. Свій опорний час, в якому вона розкрилась у повноті своїх ознак і свого самоусвідомлення. Скажімо, для Англії це Вікторіанська епоха, для Франції – доба Наполеона Третього, для Німеччини – часи Гете, Канта і поетів-романтиків. Опорні часи в культурній історії виступають в якості канону та еталона. Діячі золотого століття складають культурний пантеон, а їхні діяння і твори перетворюються на маркери національного буття. Це такий собі «універсальний позитив», який застосовують для різних потреб – від ужиткових і туристичних до філософських проблем ідентичності.
У Івано-Франківську давно і багато говорять про неякісні послуги жеків, необґрунтовані тарифи і про те, що з тими жеками вкрай треба щось робити. Саме на болючу жеківську тему говоримо із заступником міського голови з питань ЖКГ Миколою Саєвичем.
Де ховаються сплячі, дрімаючі й ненароджені революції? В яких печерах тихо перечікують ситі епохи ті червоні яйця, під шкаралупою котрих спочивають зародки кровожерливої суспільної механіки, ембріони потворних бунтів і путчів? Хто охороняє ці потаємні сховища від цікавості соціологів і філософів? Ми маємо лише приблизні уявлення про все це.