Як пишуться вірші та казки, чому дитячі книжки йому ближчі, ніж дорослі, про нові ідеї та старі проблеми у розмові з директором видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іваном Малковичем.– Пане Іване, маєте у доробку кілька поетичних збірок, казок, видаєте і дитячу літературу, і дорослу? То ким себе вважаєте?– Бог його знає. Найчастіше пишуть «поет, видавець». Через кому.
В одному із вестернів герой Клінта Іствуда каже: «Всі люди поділяються на тих, в кого заряджена зброя і на тих, хто копає». Про перших в нас сьогодні мови не буде, вони воїни і вони злі. Мова в нас піде про тих, хто копає. Всі вони народжуються для щастя, а обирають собі за життєвий сенс копання. Всі вони практично однієї породи, але кожен копає у свій спосіб і на своєму місці.
Ми часто говоримо про успіхи чи невдачі різноманітних політиків, бізнесменів, чиновників. Але рідко про те, як і чим вони живуть, чого прагнуть, чим переймаються. «Репортер» вирішив поспілкуватися про це з керівником будівельної компанії «Ярковиця» Володимиром Балагурою. Про його життя, політику та мрії – читайте нижче.
Зима. Забутому у східноєвропейському барлозі царству сняться сни. Меседжі, якими Україна колись намагалась наповнити світ, повертаються до неї телевізійними снами, трансляціями програм і реклам, кінофільмів і ток-шоу. Ці сни, як і сни людей, є складною сумішшю солодких марень та диких страхіть. Перша хвиля снів приходить з рекламними роликами. «Покрути! Лизни!» – пропонує реклама печива. І все дрімотне царство крутить і лиже, крутить і лиже. Навіть точно не знає, кому саме лиже, але не відволікається від процесу. А ще сопе і чухається, коли до сну пробивається грізне гудіння несплячих газових лічильників.
Україна духовна, історична, фольклорна, екзотична. Іноземців вона зачаровує, заколисує та хвилює. Олексій Антонов – російський журналіст, фотохудожник, дописувач журналу «Вокруг света». Дослідження культури, традицій та обрядів різних народів – його основне заняття. Цьогоріч він навідався до Гуцульщини за новими враженнями.
Часи настали непевні. Ненадійні. Скажімо, до Єгипту їхати не рекомендують. Там якісь стрьомні дяді відірвали двом муміям голови, а на додачу зробили революцію. Всі так розгубилися від факту нахабного мумієзнищення, що навіть забули придумати тій революції назву. Типу «жасминової» чи то «очеретяної». Туристи взагалі нічого не розуміють. Їм там добре, і сонечко гріє, а тур-оператори кажуть: «Ви не вдуплилися. Насправді все погано, треба їхати додому». Отакої. У підсумку – приємних місць для відпочинку поменшало.
Цього року виповнюється 20 років компанії «Лукойл» і 10 років калуському «Лукору». Сьогоднішній гість «Репортера» – голова правління ЗАТ «Лукор», генеральний дирек-тор ТОВ «Карпатнафтохім» Сергій Чмихалов.
Раніше було легше. Раніше, принаймні, існувала ілюзія, що можна сховатись. Тепер цю ілюзію зруйнували супутникові карти Землі в Інтернеті. Всю планету оцифрували. Кожного горбика і кожну калюжу введено до баз даних. Кожне дерево у тайзі і кожний бархан у пустелі тепер мають свій цифровий код. У поєднанні з інфрачервоним сканером ця база даних дає ефект Всевидячого ока.
Днями команда КВН «Збірна Івано-Франківська» повернулася з XXII Міжнародного фестивалю КВН (Сочі, Росія). Перед тим прикарпатці востаннє виступали там аж вісім років тому. Капітан франківської збірної розповів «Репортеру» про поїздку, про життя та життя в КВН.
Кожна культура має своє золоте століття. Свій опорний час, в якому вона розкрилась у повноті своїх ознак і свого самоусвідомлення. Скажімо, для Англії це Вікторіанська епоха, для Франції – доба Наполеона Третього, для Німеччини – часи Гете, Канта і поетів-романтиків. Опорні часи в культурній історії виступають в якості канону та еталона. Діячі золотого століття складають культурний пантеон, а їхні діяння і твори перетворюються на маркери національного буття. Це такий собі «універсальний позитив», який застосовують для різних потреб – від ужиткових і туристичних до філософських проблем ідентичності.
У Івано-Франківську давно і багато говорять про неякісні послуги жеків, необґрунтовані тарифи і про те, що з тими жеками вкрай треба щось робити. Саме на болючу жеківську тему говоримо із заступником міського голови з питань ЖКГ Миколою Саєвичем.
Після 26 років роботи у судмедекспертизі вона взялася реалізовувати свою дитячу мрію. Каже, могла б заробляти на хліб і руками – шити, вишивати, забивати цвяхи, якщо треба. Але дитяча мрія була про школу краси. І нещодавно модельна школа краси «Ювента», якою керує Тетяна Терсенова-Заводовська, відсвяткувала свої 10 років. Там вона навчає дівчат перетворювати свої недоліки на принади. А у вільний час пише вірші та книжку про етикет.
Де ховаються сплячі, дрімаючі й ненароджені революції? В яких печерах тихо перечікують ситі епохи ті червоні яйця, під шкаралупою котрих спочивають зародки кровожерливої суспільної механіки, ембріони потворних бунтів і путчів? Хто охороняє ці потаємні сховища від цікавості соціологів і філософів? Ми маємо лише приблизні уявлення про все це.
Зимові Карпати звабливі та оманливі. Натомість, замість вдосконалювати себе тривалими і важкими тренуваннями, сучасні мандрівники часто прагнуть отримати одразу все. Плату за необережність гори беруть життями.
Цю історію можна віднести до різдвяних. Зрештою, будь-яку історію можна віднести до різдвяних. Але саме в цій є зима, перші дні нового року, вечірня кав’ярня, самотній змерзлий літератор, себто автор цих рядків. Плюс – чарівна офіціантка з тої новітньої генерації «офіціанток за покликанням», представниці якої могли вибирати серед різних життєвих можливостей, але обрали саме той маршрут, який веде від кухні до столиків з клієнтами.