Як виглядала Галицька брама? Чи штурмував Суворов Станиславівську фортецю? Коли Володимир Ленін відвідав наше місто? Що станеться з Івано-Франківськом 21 грудня 2012 року, коли, згідно з календарем майя, прийде кінець світу? Вчені скептики скажуть, що зображень Галицької брами не збереглося, Леніна й Суворова тут ніколи не бачили, а 21 грудня буде звичайною п’ятницею. Проте, дехто з місцевих художників так не вважає.

Одним із неодмінних атрибутів кожного міста є його диваки. У Станиславові 1930 х років їх теж вистачало. Так, на вулиці Сапєжинській (нині — стометрівка) біля банку можна було побачити молодого чоловіка на ім’я Бонк.

Дата 22 серпня 1957 року не фігурує у працях з історії Івано-Франківська. Бо нічого величного тоді не відбулося — лише були надруковані перші радянські поштівки з видами обласного центру Прикарпаття. Втім, саме завдяки їм ми сьогодні можемо порівняти зображення 55-річної давнини із теперішніми краєвидами та побачити, наскільки змінилося місто.

У довоєнному Станиславові спортом займалися не лише прості любителі цієї справи, а й люди поважних професій — викладачі, медики. І не просто займалися, а показували серйозні результати в тенісі, легкій атлетиці, ігрових видах. Одним із них був учений-ветеринар зі світовим ім’ям Володимир Соколовський.

Є такий давній жарт, що у СРСР найстрашнішими військами були стройбати (будівельні батальйони), бо їм навіть зброю до рук боялися давати.

Кожна будова починається з котловану. Буває, разом із землею екскаватор
піднімає людські кістки. Тоді у кращому разі кличуть археологів,
а в гіршому — тихо закопують і працюють далі. Чи багато у Франківську будинків на кістках? Трохи є.

У часи холодної війни СРСР активно допомагав комуністичним партіям по всьому світу. Особливу увагу звертали на латиноамериканські країни через їхню територіальну близькість до США.

Незважаючи на активність забудовників, у Франківську досі вистачає старих кам’яниць. Ті, що більше одного поверху, мають вишукані балконні решітки. Якщо уважно придивитись, то на деяких із них бачимо латинські літери. Зрозуміло, що це букви не прості. Аби розшифрувати ці монограми, «Репортер» звернувся до краєзнавця Михайла Головатого. Матеріалу виявилося — на цілу екскурсію.

Більшовики любили перейменовувати міста. У першу чергу змінювали назви тих населених пунктів, які носили імена царів чи магнатів. Так на сході України зникли Олександрівськ, Єлисаветград, Єкатеринослав, а на заході — Жовква та Христинопіль. Та на початку 1960-х залишилися два обласних центри, що досі називалися на честь феодалів і гнобителів поневоленого селянства. Це були Станіслав, названий ім’ям польського шляхтича Потоцького, та Тернопіль, який у назві зберігав пам’ять про свого зас­новника — гетьмана Яна Амора Тарновського.

Після війни на аеродромі у Станіславі стояли бомбардувальники. На літаках місцевого авіаполку проводились військові випробування нової станції захисту хвоста «ТОН-2». Керував випробуваннями льотчик-інженер Вадим Мацкевич. Станції встановили на 10 літаках «Дуг­лас А20», які СРСР свого часу отримав по ленд-лізу. Їх ганяли на різних режимах та імітували повітряні бої.

Окрасою Вічового майдану безперечно є великій фонтан. Його називають музичним, співочім і навіть танцюючим, бо спеціальна комп’ютерна програма синхронізує інтенсивність подачі води з тембром музики, що лунає з потужних динаміків. Ввечері фонтан яскраво підсвічується та виглядає нічим не гірше, ніж удень.

Червона Армія 27 липня 1944 року звільнила Станіслав від німців. Перед тим, у вересні тридцять дев’ятого, більшовики «звільняли» його від поляків. Цими двома подіями для нашого міста почалася та закінчилася Друга світова війна. Спробуймо подивитись на ці визволення очима художників.

У 1920 році до Станиславова прибули отці Редемптористи, яких запросив із Бельгії єпископ Григорій Хомишин. Ченці почали бурхливу діяльність і в 1927 році збудували монастир на вулиці Голуховського (Чорновола). При монастирі була невеличка церква, яку мешканці міста називали каплицею. Священики планували збудувати й величний кам’яний храм, проте несподівано прийшов «золотий вересень».

Якщо уважно придивитись до пам’ятника Міцкевичу, то можна побачити зварний шов, який опоясує статую трохи нижче пояса. «Репортер» уже писав, як під час війни польський патріот Казимир Татара врятував пам’ятник від нищення. Нещодавно стали відомі нові факти, які рисують картину трохи в іншому світлі.

Продовжуємо спогади Володимира Барана, які почали в попередньому номері. Цього разу ми підемо з автором до польської школи, ознайомимося із тодішньою ненормативною лексикою та довідаємось, як у Станиславові почалася війна.