Стройбат Потоцького

Є такий давній жарт, що у СРСР найстрашнішими військами були стройбати (будівельні батальйони), бо їм навіть зброю до рук боялися давати.

Туди часто потрапляли служити ті, від кого відмовлялися інші роди військ: солдатики з судимостями, алкозалежні та інші подібні категорії. Зрозуміло, що якість їхньої роботи залишала бажати кращого. Та виявляється, на військових будівельників нарікали не лишень у СРСР.

На початку 1670-х років у Станиславові розпочали будову величного католицького костелу. Проект розробив інженер-фортифікатор Франсуа Корассіні. Паралельно він займався зміцненням обороноздатності міста, і костел був ніби суспільним навантаженням від магната Потоцького.

Будували довго, настільки довго, що в Корассіні закінчився контракт, і він залишив місто. Продовжив роботи новий придворний архітектор — Кароль Беное. Останній також був військовим інженером, який «собаку з’їв» на різних фортифікаціях.

Нарешті у 1703 році колегіальний костел закінчили. Беное непогано заплатили, він став поважною людиною. Проте через 30 років храм вкрився тріщинами та загрожував завалитися. Виявляється, хвацькі архітектори припустилися кількох серйоз­них помилок, але питати вже не було з кого.

Тоді Йосип Потоцький попросив свого сина Станіслава, який, до речі, теж був фортифікатором, щось придумати. Той зробив по-військовому просто — підпер храм масивними контрфорсами, завдяки яким ми бачимо його й сьогодні. Щоправда, через активне зведення торгових центрів довкола по колишньому костелу (нині — Музей мистецтв Прикарпаття) знову поповзли тріщини.