Є такий давній жарт, що у СРСР найстрашнішими військами були стройбати (будівельні батальйони), бо їм навіть зброю до рук боялися давати.
Туди часто потрапляли служити ті, від кого відмовлялися інші роди військ: солдатики з судимостями, алкозалежні та інші подібні категорії. Зрозуміло, що якість їхньої роботи залишала бажати кращого. Та виявляється, на військових будівельників нарікали не лишень у СРСР.
На початку 1670-х років у Станиславові розпочали будову величного католицького костелу. Проект розробив інженер-фортифікатор Франсуа Корассіні. Паралельно він займався зміцненням обороноздатності міста, і костел був ніби суспільним навантаженням від магната Потоцького.
Будували довго, настільки довго, що в Корассіні закінчився контракт, і він залишив місто. Продовжив роботи новий придворний архітектор — Кароль Беное. Останній також був військовим інженером, який «собаку з’їв» на різних фортифікаціях.
Нарешті у 1703 році колегіальний костел закінчили. Беное непогано заплатили, він став поважною людиною. Проте через 30 років храм вкрився тріщинами та загрожував завалитися. Виявляється, хвацькі архітектори припустилися кількох серйозних помилок, але питати вже не було з кого.
Тоді Йосип Потоцький попросив свого сина Станіслава, який, до речі, теж був фортифікатором, щось придумати. Той зробив по-військовому просто — підпер храм масивними контрфорсами, завдяки яким ми бачимо його й сьогодні. Щоправда, через активне зведення торгових центрів довкола по колишньому костелу (нині — Музей мистецтв Прикарпаття) знову поповзли тріщини.
Comments are closed.