Після війни на аеродромі у Станіславі стояли бомбардувальники. На літаках місцевого авіаполку проводились військові випробування нової станції захисту хвоста «ТОН-2». Керував випробуваннями льотчик-інженер Вадим Мацкевич. Станції встановили на 10 літаках «Дуглас А20», які СРСР свого часу отримав по ленд-лізу. Їх ганяли на різних режимах та імітували повітряні бої.
У своїх спогадах «Солдат імперії, або чому США не напало на СРСР» Мацкевич згадує один цікавий епізод. Якось кілька літаків вилетіли на учбове бомбометання по цілях на полігоні. Мацкевич був на літаку командира авіаційного корпусу генерал-майора Борисенка. Льотчики скинули бомби та поверталися додому. На підльоті до аеродрому штурман зауважив, що горить червоний індикатор, який сповіщає, що бомболюк відкритий.
Генерал наказав з’ясувати, що ж там таке. Зробити це було не так то й легко. Мацкевич згадав, що під кріслом стрільця-радиста є невеличке віконечко. На пузі він заліз під сидіння та побачив жахливу картину — з люку, затиснута його створами, звисала бомба ФАБ-250!
На той час літак уже заходив на посадку. Що було б далі, передбачити неважко — бомба чіркане носом посадкову смугу і ба-бах! Переляканий Мацкевич зірвав шлемофон з голови радиста й закричав пілоту, що сідати не можна. Той круто взяв у небо. Від поштовху бомба вирвалась і полетіла вниз. Вона потрапила у курник, що був на краю аеродрому. Загинули з півсотні курей.
Після посадки генерал призначив службове розслідування. З’ясувалося, що бомбу неправильно встановили при завантаженні. За це поплатився посадою штурман корпусу, який відповідав за підвіску авіабомб. Офіцера не врятувало навіть те, що він усю війну літав разом із генералом.
Comments are closed.