У часи холодної війни СРСР активно допомагав комуністичним партіям по всьому світу. Особливу увагу звертали на латиноамериканські країни через їхню територіальну близькість до США.
І ось у 1950-х роках в одній із невеличких держав Карибського басейну стався путч (чи то в Гондурасі, чи то у Гватемалі — таке було і там, і там), як тоді писали у радянській пресі, фінансований американською «воєнщиною». Хунта, яка дорвалася до влади, у першу чергу стала утискати бідолашних гондураських (гватемальських) комуністів, точніше партійну верхівку. Втікаючи від репресій, вони сховались у радянському посольстві.
Разом із сім’ями тих ідейних біженців було десь під 200 осіб. Їх вивезли до Одеси морем і тимчасово розмістили в готелі. Поки у країні хазяйнувала хунта, дорога додому їм була закрита. Гостинний СРСР вирішив поселити їх у Станіславі, для чого виділили окремий, щойно збудований дім. То була п’ятиповерхова хрущівка, нині — Незалежності, 36.
Але в останній момент десь там «на горі» подумали, що заживо ховати американських друзів у глухому, провінційному, та ще й закритому місті якось не пасує. Тому їх відправили до Києва. А станіславський будинок заселили за квартирною чергою.
