Більшовики любили перейменовувати міста. У першу чергу змінювали назви тих населених пунктів, які носили імена царів чи магнатів. Так на сході України зникли Олександрівськ, Єлисаветград, Єкатеринослав, а на заході — Жовква та Христинопіль. Та на початку 1960-х залишилися два обласних центри, що досі називалися на честь феодалів і гнобителів поневоленого селянства. Це були Станіслав, названий ім’ям польського шляхтича Потоцького, та Тернопіль, який у назві зберігав пам’ять про свого засновника — гетьмана Яна Амора Тарновського.
Партійна верхівка УРСР знайшла отим магнатам гідну заміну — пролетарського письменника-соціаліста Івана Франка. Той факт, що Каменяр був, м’яко кажучи, не надто пов’язаний з обома містами, республіканське керівництво зовсім не засмучував. Тепер належало визначитись, який саме обласний центр отримає нове ім’я. Краєзнавці дослідили, що у Станиславові Франко бував незрівнянно частіше. Але вирішальним фактором стало те, що наше місто стояло на порозі ювілею — 300-річчя з дня заснування. Так ми і стали Івано-Франківськом.
Про Яна Тарновського теж не забули. Офіційно було оголошено, що назва міста походить від «тернового поля», а старий гетьман, мовляв, тут ні до чого.
