Потрапити на сторінки газет не так вже й важко. Треба лише вчинити чи витворити щось небуденне, зацікавити — створити інформаційний привід. Переглядаючи старі підшивки газет, я зауважив, що три мешканці нашого міста із нечастим для нього прізвищем Жеребецький, почергово привертали увагу газетярів за Польщі, Союзу та Незалежності. Чим саме? Та по-різному.
У 1970 році мистецтвознавець Володимир Баран готував матеріал для путівника по Прикарпаттю «Історії промовисті сторінки». Він неодноразово зустрічався зі старожилом і почесним громадянином міста Вільгельмом Столярчуком. Той переповів письменнику одну цікаву історію.
Сьогодні у російському Санкт-Петербурзі живе поет і бард Дмитро Биковицький. Його шкільні роки пройшли у повоєнному Станіславі. У 1997 році Биковицький випустив книгу спогадів про місто свого дитинства. Там є цікавий епізод.
Як виглядав старий Станиславів, ми більш-менш уявляємо завдяки австрійським поштівкам. Проте вони з’явилися відносно пізно — перші датовані 1897 роком. А яким місто було ще раніше?
Продовжуємо розповідь про військові частини, які дислокувались у нашому місті напередодні Першої світової. Сьогодні завітаємо у казарми артилерії та пройдемося різноманітними тиловими установами.
У середмісті Івано-Франківська ще є багато старовинних кам’яниць, які зберігають свої таємниці. Одне з таких місць розташоване на вулиці Леся Курбаса, 2. Сьогодні там господарюють такі поважні установи, як Державна фінансова інспекція, Фонд комунальної власності та Головне управління праці та соціального захисту населення. Якщо зайти досередини та піднятись на третій поверх, то можна побачити, що сходову прикрашають два скульптурні бюсти якихось чоловіків.
Перед катедрою, на стіні бібліотеки медуніверситету, висить пам’ятний знак до 1020-річчя хрещення Київської Русі. Композиція складається з хреста і ангела, що ніби спускається з небес. Проект розробив місцевий майстер Олександр Вороб’юк, а виливали його у Львові. Коли скульптура була готова, то за нею на легковику вирушили Вороб’юк і Сергій Полуботько, багаторічний організатор франківських ковальських фестивалів.
За тлумачним словником, залога — це військові частини, навчальні заклади та установи, розташовані в населеному пункті для його охорони та оборони. Синонімом є більш вживане слово «гарнізон» (від фр. garnison — забезпечувати, знаряджати). Старі станиславівські поштівки наглядно переконують, що гарнізон тут був не маленький. Тож які військові стояли тут за бабці Австрії?
У 1905 році у Станиславові відкрилася цісарсько-королівська гімназія з руською мовою викладання, більш відома як українська гімназія. Вона мала сильний викладацький склад. І деякі вчителі, яких тоді називали професорами, надовго запам’яталися учням своєю оригінальною поведінкою.
Ця стаття не має нічого спільного із сумнозвісним КДБ. У заголовку — абревіатура, яка розшифровується як «Каталог Головатого-Бондарева»
«Репортер» завершує спогади Володимира Барана про Станиславів воєнної доби. Місто звільнили від німців 27 липня 1944 року. Але то була не перша спроба.
Багато людей асоціюють зиму в першу чергу з новорічними та різдвяними святами. Попри сніг та морози, святковий настрій все ж переважає. Взимку на дорозі стається чимало цікавих курйозів. Отож, зима на дорогах Прикарпаття.
У старому Станиславові існували досить цікаві традиції та прикмети. Зими раніше були суворі, сніжні, морозні — не тепліші за нинішні.
Не всі євреї Станиславова встигли залишити місто перед приходом німців. Подальші події на старому цвинтарі настільки вразили Володимира Барана, що цю частину своїх спогадів старожил написав власноруч. Невеликі стилістичні правки — Івана Бондарева та «Репортера».
Минулої п’ятниці, 14 грудня, в Івано-Франківську провели круглий стіл «Наріжний камінь — основи християнської духовності Станиславова XVII століття». На ньому були присутні духовенство, науковці та краєзнавці Прикарпаття. Причиною довгих дискусій став камінь з невідомим написом, який знайшли у травні під престолом катедри.