За тлумачним словником, залога — це військові частини, навчальні заклади та установи, розташовані в населеному пункті для його охорони та оборони. Синонімом є більш вживане слово «гарнізон» (від фр. garnison — забезпечувати, знаряджати). Старі станиславівські поштівки наглядно переконують, що гарнізон тут був не маленький. Тож які військові стояли тут за бабці Австрії?
Ця поштівка — єдиний філокартичний доказ того, що у Станиславові таки була артилерія
За списком львівського військового історика Михайла Слободянюка, у травні 1914 року в Станиславові дислокувалися:
плацкоманда (управління гарнізону),
штаб 8-ї кавалерійської дивізії (комендатура),
штаб 13-ї кавалерійської бригади,
58-й полк піхоти «Ерцгерцог Людвиг Сальватор»,
полк драгунів «Герцог фон Лотрінген»,
8-й полк уланів «Граф Ауерсперг» (лише команда призову і поповнень),
31-й полк польових гармат,
33-й полк польових гармат
20-й полк ландверу «Станиславів»,
команда ландштурма № 20,
відділ жандармерії № 6,
гарнізонний суд,
гарнізонна аптека,
військовий продовольчий склад.
Сюди треба ще додати військовий шпиталь. Як бачимо, список солідний. Збереглося багато старих поштівок з мілітарними об’єктами міста. Як щодо невеличкої мандрівки у часі?
Полк нашого округу
Слово «піхота» міцно увійшло до лексикону військових вже після Першої світової. До того царицю полів частіше називали інфантерією (від італійського infanteria — молодь). Піхотних полків у Станиславові було два — 58-й і полк ландверу «Станиславів».
Перший — найстаріший у місті. У місцевих хроніках він фігурує з початку ХІХ століття. За Австрії існувала система комплектування, згідно з якою кожна військова частина мала свій призовний округ. Мешканці Станиславова та околиць йшли служити саме до 58 полку. Тому в 1914 році 72% його вояків були українцями.
Полк входив до складу 22 піхотної бригади 11 піхотної дивізії ХІ корпусу, штаб якого стояв у Львові. Полк складався з чотирьох батальйонів, але у Станиславові були лише два, 2‑й батальйон стояв у Заліщиках, а 4-й занесло аж у Боснію — до містечка Фоча. Перед війною частиною командував полковник Іоганн Коншегг.
Казарми 58 полку, на жаль, не збереглися. Тепер навпроти Білої хати — «елітний» комплекс
Розташовувався полк у казармах на вулиці 3 мая (Грушевського), саме навпроти нинішньої Білої хати. Їх звели у 1889 році, витративши на це, за даними краєзнавця Михайла Головатого, 241 тисячу бюджетних ринських злотих. Казармовий комплекс сягав вулиці Камінського (Франка), а сусідня новопрокладена вуличка отримала відповідну назву — Кошарова (тепер Гончара). На жаль, ці величні триповерхові казарми не збереглися. Їх викупила фірма «КГД», яка у 2001 році знесла старі споруди та побудувала житловий комплекс із бізнес-центром.
Крім того, до 58 полку відносилися великі військові склади, які були на перехресті сучасних Вовчинецької та Василіянок, лівіше від статуправління. Тепер тут стоять дві житлові триповерхівки.
Своя оборона
У спогадах мешканців міста та на австрійських планах фігурує якийсь «полк крайової оборони». Так називали 20-й полк ландверу «Станиславів». Армія Австро-Угорської імперії складалася з кількох видів військ. Найбільшу частину становили загальноімперські цісарські полки (до них відносився 58-й). Вони мали абревіатури K. u. K., тобто цісарські й королівські. Після того, як монархія стала дуалістичною, Австрія та Угорщина обзавелися власними збройними силами, які називались ландвер (в Угорщині — гонвед). Це було щось середнє між внутрішніми військами та національною гвардією. Від загальноімперських військ вони відрізнялись відсутністю однієї букви в абревіатурі — К. К.
Усі піхотні полки ландверу отримали назви від міст, де вони дислокувались. 20-й полк крайової оборони «Станиславів» був сформований у 1889 році. Його казарми розташовувалися між вулицями Озаркевича й Желехівського, виходячи фронтом на Чорновола. Наприкінці ХІХ століття військове містечко розширили до сучасної вулиці Курінного Чорноти. Воно складалось із триповерхового штабного будинку та довгих, подібних на стайні, бараків.
У підписі — помилка! Це не кавалерія, а ландвер, полк крайової оборони
Підпис на поштівці повідомляє, що це казарми кавалерії. Неправда! У друкарні помилились і на листівці таки ландвер — кавалерія мала іншу форму.
Полк входив до складу 86 піхотної бригади 43 піхотної дивізії ІІІ корпусу ландверу. Корпусне керівництво було далеко — аж у австрійському Граці, тому із перевірками начальство приїздило не часто. Чого не скажеш про сусідній полк інфантерії.
У 1914 році станиславівськими оборонцями краю командувала людина, яка б із гордістю могла очолити відому чеську броварню, — полковник Антон Козел. За національним складом полк також був українізованим — 72%.
Вже перед самою війною один батальйон переїхав до щойно звільненого приміщення колишньої скарбової дирекції на вулиці Франка (тепер школа № 5).
Під час бойових дій Станиславів потерпав від артобстрілів. Довжелезні бараки були зруйновані. Вціліли лише штабні корпуси, де у міжвоєнний період поляки розмістили піхотну частину. Тепер тут ще один житловий комплекс — на вулиці Курінного Чорноти.
Два полки розумників
В австрійській армії існували певні традиції розподілення молодого поповнення між родами військ. Кавалерія завжди вважалась елітою. Там служила аристократія, а простих солдат підбирали високих, сильних, красивих — обличчя імперії, як ніяк. В артилерію йшли розумні. Кожен офіцер був непоганим математиком і міг легко розрахувати складну траєкторію польоту снаряда. Солдати там теж були не дурні, вміли обходитись із непростою військовою технікою. Ну, а тих, хто залишались, забирали в піхоту.
Тож «найрозумніших військових» у Станиславові вистачало — цілих два полки: 31-й і 33-й полки польових гармат належали до львівської 11 артилерійської бригади.
Від 1886 року гармаші займали казарми на розі сучасних Сахарова й Коновальця. Наприкінці століття для артилеристів збудували ще одне військове містечко — вище по Коновальця, одразу за перехрестям із вулицею Національної Гвардії. Перші казарми збереглись (тепер тут військова кафедра університету нафти і газу), а ось іншим пощастило менше — майже всю територію на початку 1990-х років забудували житлом для військових.
Зрозуміло, що найбільше пороху споживають саме артилеристи. Тому їм належав великий пороховий склад, між сучасним меморіальним сквером та вулицею Сахарова.
Якщо поштівок з казармами піхоти й кавалерії більш ніж достатньо, то артилеристи свої помешкання не афішували. Єдиним філокартичним доказом того, що артилерія у Станиславові таки була, є поштівка з вулицею Сапіжинською, де шістка коней тягне польову гармату. Судячи з напрямку — до своїх казарм на Зосиній Волі (Коновальця).
Далі буде.
Поштівки з колекції Олега Гречаника
