Протягом останніх років радянщини Івано-Франківськ хоч і був закритим містом, але впевнено розвивався. Кількість мешканців перевалила за 200 тисяч і старих ресторанів не вистачало…
Цю історію розповіла мешканка Івано-Франківська пані Іда Пашницька. А вона її почула від своєї бабці — Ольги Бурнадз.
Для Станиславова XIX століття закінчилося щасливо: добру сотню років у краї не було війни, Галичина отримала автономію, місто стало центром нафтоносного району, будова залізниці була на завершенні і т. п. Навіть знаменита пожежа 1868 року більше розв’язала руки будівельникам, ніж принесла втрат. Місту стало тісно.
Після Другої світової у Станіславі було багато німецьких військовополонених. Вони розбирали завали, відбудовували промислові об’єкти, одним словом працювали на благо міста.
Наприкінці Другої світової війни чверть мешканців Станиславова була змушена залишити місто та оселитись у сусідній Польщі. Але з собою вони, крім скромних пожитків, взяли ще й станиславівську веселу вдачу та бойовий дух. Тому й не дивно, що багато з них посіли там високі посади.
Путівник по Івано-Франківську за 1963 рік пише: «в місті працює 48 підприємств громадського харчування, в тому числі 6 ресторанів». Назв і адрес — немає. А цікаво ж?! Трохи допомогли пошуки в архівах, перегляд старих газет і розмови зі старожилами…
Кримінальна історія Станиславова поки що слабо вивчена та чекає свого дослідника. Втім є кілька злочинів, які свого часу наробили галасу. Наприклад, вбивство директора цивільного шпиталю доктора Лахмунда.
Вацлав Хованець, Здіслав Стронський, Францішек Котлярчук. Ці люди, змінюючи один одного, 16 років керували нашим містом.
На дорогах Прикарпаття щороку стаються сотні дорожньо-транспортних пригод. Аварії траплялися і на початку автомобільної ери. Отож, що відбувалося на вулицях довоєнного Станиславова?
Достатньо якомусь дереву прожити на цьому світі років сто, як воно починає обростати різноманітними легендами.
Хоча Друга Річ Посполита офіційно вважалася республікою, з демократією там було трохи сутужно. Принаймні на перших порах. Якщо за Австрії бургомістрів обирали, то тепер їх призначав воєводський уряд. За п’ять років у Станиславові змінилося п’ятеро очільників. Вони навіть називались інакше — урядові комісари.
Десь на початку 1960‑х до нашого міста завітав з інспекцією тодішній міністр оборони СРСР маршал Родіон Малиновський. Високого гостя помістили у фешенебельному військовому готелі на вулиці Шевченка, 81, біля парку.
Напередодні святкування 350‑ї річниці Івано-Франківська у Білій хаті виникла ідея створити портретну галерею очільників Станиславова.