Сталося це у буремних дев’яностих. Однієї ночі з території авіагарнізону, що на вулиці Чорновола, вкрали всі урни для сміття.
Вони були ще радянські, чавунні, з важкою підставкою та чашею, стояли попарно біля казарм, навчальних корпусів, їдальні, а головне — перед штабом авіаційної дивізії. Сумарні збитки становили 16 одиниць чавунних виробів.
Прапорщик, який чергував на КПП, нічого не бачив. Його викликали «нагору». Наказ виглядав десь таким чином: «Ти, дорогенький, ці урни про…ав, тому ти їх тепер і відновлюй. Бери де хочеш, але щоб перед штабом дивізії завтра стояли такі ж самі сміттярки!».
В армії накази не обговорюються, й бідолашний прапорщик став чухати ріпу, де роздобути кляті урни. Рішення прийшло швидко: навпроти частини — парк Шевченка, де тих сміттярок до холери. Єдине, що ускладнювало експропріацію, це наявність опорного пункту добровільної народної дружини у будинку адміністрації парку.
До справи готувалися відповідально. Відібрали кілька фізично розвинених солдатиків, а також групу прикриття, що мала слідкувати за притулком дружинників. Прапорщик особисто очолив спецгрупу.
На ранок дві чавунні сміттярки стояли біля входу до штабу.
Той прапорщик, до речі, погано скінчив. Йому сподобалося красти металобрухт, а кількома роками пізніше він був затриманий на цвинтарі — пиляв могильну огорожу.
