На дорогах Прикарпаття щороку стаються сотні дорожньо-транспортних пригод. Аварії траплялися і на початку автомобільної ери. Отож, що відбувалося на вулицях довоєнного Станиславова?
Поштівка з колекції Петра Арсенича, видана у 1907 році, на якій зображене майбутнє Станиславова у 1914 році. Є навіть трамвай. Вже тоді художники вбачали на вулицях хаос
Згадок про ДТП у довоєнній пресі не так багато, як нині. Тим не менш, дорожні трафунки ставалися навіть перед Першою світовою, коли автомобілі в місті були ще великою рідкістю. Вже у квітні 1911 року «Кур’єр Станиславівський» повідомляв про «Переїзд автомобілем».
«Знаний в місті нашому спортсмен, ротмістр драгунів барон Кароль Ріпп, їдучи швидко вулицею Сапіжинською (нині — Незалежності. — авт.), переїхав у вівторок близько шостої вечора п’ятилітню Бліме Еітзнер, дочку Рахміля та Гінди Еітзнерів, — мовиться в замітці. — Закликані лікарі, доктор Рубінштейн і доктор Маєвський, виявили у дитинки на голові великий синець, який може свідчити про струс мозку. Батьки подали скаргу до суду проти пана барона, котрий часто на своєму автомобілі їздить містом надто швидко».
Аварії робили не лише автомобілі. Тоді ж бо вулицями їздило багато кінного транспорту. Так, у лютому 1927 року Дяков Зенон на своїй однокінній повозці на перехресті вулиць Антонєвича (нині — Вірменська), Трибунальської (Шеремети) і Тринітарської переїхав селянку з Узина Євдоху Бакавську. Вона зазнала тяжких тілесних ушкоджень (це формулювання використовували й тоді). «Візник буде відповідати перед карним судом за необережну їзду», — резюмує газета.
Звичайне явище для Станиславова 1930-х — мийка автомобіля прямо в річці. Буває таке й нині
І вже тоді на вулицях міста під колесами гинули люди. Одна з трагедій сталася на Грюнвальдській. Водій Василь Гудз врізався у кінний екіпаж. Кучер Азріель Швагер від травм помер. На вимогу прокурора Матковського водія арештували. Яка доля спіткала Гудза, на жаль, газети не повідомили, зате є згадка про іншого водія, Альфреда Бауеля. За небезпечну їзду, яка загрожувала життю його пасажирів, чоловіка посадили за ґрати на чотири місяці.
На людей наїжджали навіть велосипедисти. Влітку 1937 року на розі вулиць Третього Мая (Михайла Грушевського) та Петра Скарги (Василіянок) «невідомий роверист наїхав на урядника бюджетного управління Йозефа Москву, який зазнав кількох травм і був відвезений до шпиталю».
Ця аварія не залишилася непоміченою. Вже через тиждень «Кур’єр Станиславівський» писав про «Ганебні витівки роверистів». Газета з обуренням звертається до адміністративних органів, аби ті поклали край «гарцюванням роверистів», бо останнім часом в місті сталося одразу кілька «нещасливих випадків» через велосипедистів. Вони, мовляв, нехтуючи правилами, їздять надто швидко по найжвавіших вулицях, загрожують життю пішоходів.
Відверто кажучи, у 1930-х велосипедисти дійсно робили городянам багато проблем. Принаймні, таке враження складається з тодішньої преси. В газетах часто зустрічається словосполучення «Роверисти на тротуарах». Кілька прикладів. Велосипедист, який їхав тротуаром, переїхав 12-річну Христину Попадюк. Дівчинка зазнала чисельних травм. На вулиці Вовчинецькій ввечері невідомий велосипедист, їдучи знову ж таки тротуаром, вдарив стареньку Анну Вержбицьку, яка впала і сильно забилася.
Станиславівці на газетних шпальтах почали відкрито скаржитися на велосипедистів. На двоколісних лихачів на тротуарах нарікали на тій же Вовчинецькій, Третього Мая, Каспровки (Миру). Врешті терпець влади урвався. В листопаді 1937-го поліція навіть провела дві облави на роверистів. Під час першої затримали 18 чоловік, які не мали документів на свій транспорт, на 39 людей написали доповідні до староств за те, що їздили без гальм (!) та вело-дзвіночків. Друга облава виявила ще 19 чоловік, які не мали ліхтариків на своїх велосипедах.
Що тут додати? Як бачимо, дороги завжди були небезпечним місцем. Тож висновок один — дотримуйтеся правил та їдьте обережно. Щасливої дороги!
