Люди на вулицях Франківська поділяються на приїжджих, мешканців і корінних «станиславчиків». Останні, зокрема, відрізняються тим, що вживають так звані архаїчні урбаноніми. Це застарілі назви міських об’єктів.
Спробуйте на зупинці спитати: «який пижик їде до готелю Україна»? Той, хто відповість, живе тут давно, пише Репортер.
Є ціла наука – топоніміка, що вивчає географічні назви, їхнє походження та смислове значення. От і спробуємо згадати деякі більш-менш автохтонні назви, які є в місті.
Років 20 тому хлопці призначали дівчатам побачення «біля переговорки». Мався на увазі центральний переговорний пункт на Вічевому майдані. На сходах головного входу часто можна було побачити юнака з букетом або дівчину, яка стривожено поглядала на годинник. Міжміський переговорний пункт відкрили у 1961 році, він містився на першому поверсі австрійської кам’яниці на Незалежності, 7. У 1990 поруч звели нове приміщення переговорки, що мало велику дворівневу залу з численними кабінками. (№ 1) Над входом було електронне табло, воно показувало час і температуру повітря.
Згодом переговорний пункт морально застарів, бо ж є мобільні. Приміщення відремонтували та відкрили там центр надання адміністративних послуг – ЦНАП. Але пам’ять про переговорку не так то легко витравити.
Достатньо відомий урбанонім є на площі Івана Франка. Хоч мало хто знає, що в нас є така площа. Це велика ділянка перед готелем «Надія», де стоїть пам’ятник Каменяру. Сам готель відкрили у грудні 1975 року і спочатку він називався «Україна». (№ 2) Це був найбільший готель міста, на першому поверсі працював однойменний ресторан, організувати весілля саме там вважалось великим шиком. Майже напроти була автобусна зупинка, яку так і називали – «готель Україна».
Фото Зеновія Соколовського
На початку 1990-х готель приватизували і перейменували у «Надію» – на честь дружини власника. Нова назва прижилась не одразу, навіть сьогодні дехто з пасажирів маршруток «їде до готелю Україна».
Деякі райони Франківська називають завдяки якомусь визначному об’єктові, що там знаходиться. Достатньо сказати – «я живу біля Велмарту» і тебе одразу зрозуміють. Хоча, раніше супермаркет називався «Велика кишеня», а перед тим там був фурнітурний завод. Втім, деяки містяни вперто називають той район – «коло танку». Колись Європейська площа іменувалась Героїв Сталінграда, а на місці комплексу Степана Бандери стояв танк Т-34. (№ 3) Пам’ятник відкрили у 1978 році. Поруч збудували житловий мікрорайон із кількома дев’ятиповерхівками, для яких той танк став найкращим орієнтиром. На світанку незалежності України пам’ятник демонтували, але урбанонім досі є.
Фото Володимира Миговича з фотоархіву Степана Назаренка
На багатьох міських маршрутках кінцева зупинка підписана як «Трикотажна фабрика», хоча її там вже й близько немає. Ще на початку ХХ століття євреї Мендельсон і Арнольд заснували там ватно-ватинну фабрику, що розташовувалась наприкінці теперішньої вулиці Мазепи. За совітів підприємство націоналізували і нарекли трикотажною фабрикою. У вісімдесятих почали будувати новий корпус, але СРСР розсипався, і трикотажники не змогли вписатись у ринкову економіку. У 2001 суд порушив справу про банкрутство фабрики, її територію розтягли на клаптики приватні підприємці. У недобудованому корпусі згодом відкрили супермаркет «Сільпо». (№ 4) Поруч – кінцева зупинка автобусів. Офіційно вона називається «Автостанція 3», а неофіційно – «Трикотажка».
А от, наприклад, оголошення в інтернеті: «Продається 1-кімнатна квартира на Вовчинецькій, (Кобзарик), 17000 у.о.». Для справжнього франківця цього досить, аби точно визначити місце. А якийсь приїжджий обійде Вовчинецьку з кінця в кінець і жодного Кобзарика не знайде, бо його там нема.
Наприкінці 1980-х район Вовчинецької активно забудовувався. Серед інших звели три дев’ятиповерхівки, з’єднані перемичкою, в який відкрився книжковий магазин «Кобзарик» (Вовчинецька, 176). (№ 5) Там продавали підручники й дитячу літературу, в 1990-х асортимент розширили постерами і календариками рок-гуртів. І це було чи не єдине місце, де можна придбати плакати з улюбленими виконавцями, адже рок-шопом у Франківську тоді й не пахло. Зрозуміло, що зупинка перед магазином перейняла його назву.
На зламі тисячоліть крамниця закрилась, у перемичці нині господарює купа приватних фірм, але дух «Кобзарика» нікуди не зник. До речі, у сусідньому мікрорайоні Каскад є ще дві зупинки, названі за магазинами, яких уже нема, – «Барвінок» і «Мода».
Найдальший ретро-урбанонім розташований на самому виїзді з міста. У 1980-х об’єднання громадського харчування збудувало на перехресті теперішніх Тисменицької та Юності велику двоповерхову споруду. (№ 6) Внизу діяв магазин із кількома відділами, серед яких був навіть іграшковий. Там часто «викидали» дефіцитні товари, і франківці регулярно навідувались у крамницю з моніторинговою місією. Вгорі працював ресторан, який теж швидко здобув популярність. Туди возили коханок, бо на околиці ймовірність зустрічі з власною дружиною вважалася мінімальною. Весь комплекс називався – «Кооператор». Поруч зупинялись автобуси і тролейбуси. Вони й тепер часто їдуть до «Кооператора», хоча назви «вже не є».
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.
Comments are closed.