На звичному тлі довгого й безплідного сну розуму поміж Сяном і Доном, останні тижні в Україні виділились яскравим, просто феєричним спалахом пришелепкуватості. Щоб не сказати – ідіотизму. Його демонстрували як окремі особи різного рівня публічності, так і широкі народні маси

Під час Форуму книговидавців у Львові мені найбільше сподобались розмови про вечірку з Беґбеде. “Ви йдете на вечірку з Беґбеде?” “Побачимось на вечірці з Беґбеде!” “Як? Ви не йдете? Чому?” В цих емоційних вигуках було стільки непромовлених солодких передчуттів і обіцянок, вересневої туги

Вже традиційно щотижня «Репортер» публікує прості й доступні рецепти, аби з нами було не лише цікаво, але й смачно. Готуємо страву з кулінарного блогу франківчанки Ольги Мончук – «Кулінарні варіації вар’ятки»

Найбільшою втратою Чернівців можна вважати цісаря Франца Йосифа. Іноді здається, що ніде на світі не любили його так, як у Чернівцях. Роки його цісарювання (1848 – 1916) збігаються з роками чернівецького розвою та розквіту (за винятком останніх двох, на які припадає війна) – можливо, причина в цьому? Можливо, саме найясніший втілює і символізує чернівецький золотий вік, вороття до якого вже немає й не буде?

Перша прохолода кінця літа схожа на краплі холодного поту, що виступають від раптового усвідомлення неминучості. У тельбухах приматів щемко скніє передчуття, що будь-який цикл, коротший чи триваліший, рано чи пізно добіжить свого завершення

Коли я був дитиною, і дерева були великими (але їх було значно менше), то страшенно ненавидів тютюновий дим.

Існує дофіґа різних маній. Хтось боїться мікробів і тричі на день протирає квартиру спиртом. Хтось, зустрівши на вулиці чорнооку жінку, біжить до церкви або до ворожки знімати пристріт. А хтось переконаний, що навколо повно ворожих агентів.

Виходить так, що результатом півторасторічного вдосконалення залізниці на наших теренах стала одна година і 24 хвилини заощадженого часу.

Тих, хто повертається, стає все більше, а буде ще більше. З абсурду повертаються в абсурд, додаючи свого абсурду. Школа життя виявляється невжитковою. Порозумітися ще важче, ніж розповісти.

Китаєць знав, що їде землями, яким судилися зміни. Він знав, що тутешня людність подалася на заробітки, залишаючи своїх дітей на старих і сусідів, що невдовзі у тутешні міста і села прийдуть діти інших народів і не факт, що найрозумніші і найпрацьовитіші.

Я вимагаю від цієї країни змін швидших, ніж вона може витримати. Але навіть вона змінюється. Тільки цього чомусь не бачать заїжджі фотографи.

Є теми, які постійно нависають над тобою, а ти їх відправляєш кудись подалі. Й не тому, що вони неприємні, а тому, що нібито не на часі. Але стається щось таке, що тебе провокує. І починаєш писати.

Можна міняти способи життя і розуміння, але неможливо змінити жодної прожитої години. Так зване виправлення і редагування є не поверненням, а потребують нової, майбутньої порції часу. І вислів «пощастило жити у такому то часі» заради власного спокою слід скоротити до «пощастило жити у часі», а ще простіше – «пощастило жити».

Одного разу нам навіть відмовили у можливості доїхати автобусом до Шацька. У нашому великому товаристві, крім жінок і дітей, були, мов у прадавньому ісландському епосі, ще й пси. Два досить великі підлітки – він і вона – які виховувалися не так нами, як один на одному

Як би мені найточніше перекласти з німецької оце «Einmalige Feuerkraft»? Надзвичайна вогнева міць? Виняткова сила враження? Якось так.