Статті

З тираном не вдома. Як на Франківщині переселенкам врятуватися від домашнього насильства

Google+PinterestLinkedInTumblr

За сім місяців 2022 року поліцейські Івано-Франківщини майже 1000 разів виїжджали на виклики щодо домашнього насильства. Загалом цьогоріч від домашніх тиранів уже постраждали понад 300 жінок, 50 чоловіків і більше 100 дітей. Незважаючи на чималу увагу до проблеми останнім часом, вона ще існує за зачиненими дверима багатьох будинків і квартир.

З початку повномасштабної війни Франківщина стала прихистком для сотень тисяч внутрішньо переміщених українців. Опинившись у незнайомому місті, без роботи й перспектив на майбутнє, вони стають ще більш вразливими до домашнього насильства, пише Репортер.

ВПО на Франківщині домашній тиран

Постійно жили у страху

Киянка Анна (ім’я змінене на прохання респондентки) страждала від свого чоловіка багато років. Коли почала зустрічатися з ним і завагатніла, ще не підозрювала, що він може стати домашнім тираном. До того вже мала одну дитину. Потім, коли померла її мама, чоловікові вдалося переписати половину успадкованої Анною квартири на себе.

За документами це була купівля-продаж, хоч ніяких грошей я не бачила, – розповідає жінка. – Потім я консультувалася з юристами, вони кажуть, що вже нічого зробити не можна. Коли він почав застосовувати проти мене насильство – як фізичне, так і психологічне – приїжджала поліція. Вони казали, що не можуть допомогти, бо це наша спільна квартира і його не виженуть.

Анна забрала дітей, жила то у сестер, то на зйомних квартирах. Шукала роботу, але з особливим графіком, бо не було з ким залишати малих дітей – три й шість років.

Він знав, що я повернусь, бо мені немає, куди йти, – розповідає Анна. – Я й поверталася. Казав, що змінився, а потім все починалося знову. Доходило до того, що лише відчинялися двері – діти забивалися в куток, а мене трясло. Ми не знали, в якому він настрої. Постійно жили в страху.

Коли почалося російське вторгнення, жінка з дітьми просиділа два тижні у підвалі. Одного дня чоловік прийшов і заявив: їдемо в Івано-Франківськ.

Я не хотіла їхати, але залишатися було страшно. Тому зібрала дітей і ми відправились у Франківськ до його матері, – каже Анна. – Там він нас залишив і поїхав назад у Київ. Спочатку все було нормально, а потім, десь у травні, приїхала його тітка і вони з його мамою почали мене штовхати. А потім вигнали з дітьми.

Жінку прихистили у франківському притулку для постраждалих від домашнього насильства. Потім якийсь час вона мешкала у готелі в Тисмениці, де їх прийняла власниця закладу. Далі довелося знову з’їжджати.

Читайте: Не жалійте кривдника. Куди звертатися на Прикарпатті у випадку домашнього насильства

Повертатися було нікуди, тож ми приїхали назад до його мами й досі перебуваємо тут. Місяць тому приїхав він і ми знову живемо всі разом. Поки він нас не чіпає, але вони з мамою нападають з матюками на мого старшого сина, – додає жінка. – Два роки я намагаюсь вийти з цього, навчитися знову співіснувати з іншими людьми. Раніше була дуже комунікабельною, любила веселощі. А зараз боюся говорити з людьми, боюся великих компаній.

Як були садистами, так і залишилися. На Франківщині відкриють шелтер для потерпілих від зґвалтувань окупантами

У притулок направляє поліція

Зараз в Івано-Франківську діє один притулок для постраждалих від домашнього насильства. Тут є шість ліжок, зручна кухня, душова. Поки що це дві кімнати, але скоро має запрацювати повноцінний притулок. Його відкриття затрималось через війну, але зараз тривають останні роботи.

Звернень зараз маємо небагато, – каже керівник притулку Іван Боберський. – Але от на днях приїхала жінка, сама. Ми не приймаємо постраждалих за самостійним зверненням, бо адреса притулку конфіденційна і з кожним, хто тут перебуває, укладається угода про те, що людина не розголошуватиме цю інформацію. Тож будемо викликати поліцію, жінка напише заяву і все оформимо правильно.

Переважно у притулок направляють франківок. Переселенок привозили лише кілька разів з початку війни – чомусь не зверталися. Перебувати тут можна до трьох місяців, але, за словами керівника закладу, переважно жінки зупиняються не більше, ніж на тиждень. Далі, на жаль, найчастіше постраждалі повертаються назад до кривдника.

Чоловік б'є дружину вдома

Щоб потрапити у притулок, потрібно викликати поліцію, заявити про домашнє насильство та написати заяву на домашнього тирана.

Коли до нас потрапляє постраждала, ми заповнюємо всі документи. Потім даємо повідомлення у відповідні соцслужби: службу у справах дітей, якщо є діти, як нема – службу у справах сім’ї та молоді, – розповідає Іван Боберський. – Якщо було застосоване фізичне насильство, обов’язково треба відвезти постраждалу в медичний заклад, бо ми не знаємо, які можуть бути тілесні ушкодження. Якщо потрібно, надаємо психологічну допомогу. Якщо жінка має бажання пройти реабілітацію, направляємо її у реабілітаційні центри.

Читайте: Залежність від кривдника. Де у Франківську просити допомоги жертвам домашнього насильства

 «Д.О.М.48.24» консультує постраждалих

Ще у 2015 році кілька внутрішньо переміщених родин утворили в Івано-Франківську громадську організацію «Д.О.М.48.24». Вони організували коворкінг, відкрили хостел, розвивають різні ініціативи. Кілька років тому створили кризову кімнату для постраждалих від домашнього насильства.

Люди почали до нас звертатись одразу, – говорить засновниця й голова правління організації Наталія Вишневецька. – Хоч адреса була невідома, ми навіть не давали наш номер телефону. До нас мали спрямовувати поліція або соціальна служба. Але тепер розуміємо, що самозвернень було б більше. Бо не всі жінки довіряють установам, часто у них уже був неефективний досвід спілкування з ними.

Відколи міська влада Франківська відкрила притулок для постраждалих від домашнього насильства, кризову кімнату від «Д.О.М.48.24» закрили. Зараз є тільки денний кризовий центр. Тут можна отримати консультацію соцпрацівниці, психолога чи юриста. Також можуть допомогти підшукати прихисток.

Зверталися до нас і внутрішньо переміщені жінки, – каже Наталія Вишневецька. – Вони більш вразливі, бо опинилися у важких умовах, втратили орієнтири. І більшість не зважає на випадки домашнього насильства через те, що у них не закриті базові потреби. І якщо фізичне насильство – це пряма загроза здоров’ю, то економічного й психологічного більшість переселенок намагається не помічати.

Гендер, цінності, дискримінація. П’ять міфів про Стамбульську конвенцію

Від насильства не втекти

Психологиня й співзасновниця центру «Жіночі перспективи» у Львові Марта Чумало розповідає, що за останні місяці звернень жінок, постраждалих від домашнього насильства, побільшало. Хоч у дечому війна мала навіть позитивні наслідки. За її словами, місцеві потерпілі часто змогли виїхати за кордон з дитиною – і таким чином втекти від кривдника. Цьому посприяв спрощений режим перетину кордону без дозволу другого з батьків.

Вони втікали не так від війни, як від насильства. Тепер багато з них каже, що вперше почуваються вільними від кривдника, – каже Марта Чумало. – Переселенкам з інших областей складніше, вони більше вразливі до цієї проблеми. Але звертаються менше – через різні причини. Інколи бояться, що їх виженуть із притулку, соромляться, що поліція опитуватиме сусідів. Також не всі притулки розуміють, як вони мають діяти у випадках домашнього насильства.

За словами Марти Чумало, немало внутрішньо переміщених жінок, які осіли на заході України, не змогли виїхати за кордон саме через заборону їхніх чоловіків.

Жінки, які переїхали за кордон, у більшості випадків мали ресурси, соціальні контакти. Серед тих, хто осів на заході України, на мою думку, є багато сімей з домашнім насильством. Чоловік міг забрати закордонний паспорт дружини, документи дитини, – пояснює психологиня. – Переважно це сім’ї, в яких уже були випадки насильства вдома, але тут воно може перейти в іншу форму. Наприклад, вони можуть жити у притулку, а там більше свідків. Був випадок, коли кривдник витягував жінку зі школи, де вони тимчасово мешкали, на подвір’я за волосся і там бив.

Домашнє насильство у родинах ВПО

Що робити у випадку насильства

Якщо ви страждаєте від домашнього насильства, не можна терпіти чи замовчувати це. У першу чергу потрібно викликати поліцію. Також є національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації від La Strada. Дзвінки анонімні, конфіденційні та безкоштовні. Крім того, про домашнє насильство можна повідомити на урядову гарячу лінію 1547. Там обіцяють за потреби викликати поліцію, швидку, надати психологічну допомогу чи зателефонувати у службу у справах дітей.

Читайте: Балончик або тікати? Що робити жінкам, коли до них пристають на вулиці

З юридичних питань можуть проконсультувати у відділах безоплатної правової допомоги. На Прикарпатті є три центри з надання безоплатної правової допомоги: у Франківську, Коломиї та Калуші. Також майже у кожному райцентрі є бюро правничої допомоги.

Корисні телефони:

  • Національна поліція – 102;
  • Гаряча лінія від мінсоцполітики – 1547;
  • Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства – 116 123 (з мобільного) або 0 800 500 335 (зі стаціонарного);
  • Безоплатна правова допомога, всеукраїнська гаряча лінія – 0 800 213 103;
  • Денний кризовий центр в Івано-Франківську – 097 93 69 138;
  • Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги в Івано-Франківську – 067 887 33 27 або 066 689 60 59.

Авторка: Ольга Романська

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.