Цього тижня «Репортер» відзначає двох поліцейських з Прикарпаття – Ігоря Павчака та Володимира Бабака. Чоловіки врятували дівчинку, яка впала в озеро в київському парку «Перемога».
Сталося це у суботу, 23 жовтня. Поліцейські приїхали до Києва на сесію й після занять в Академії внутрішніх справ вирішили прогулятися столичним парком. Зупинились біля містка, аби зробити кілька фото, і побачили у воді дитячу рожеву куртку.
Навіть не розбираючись, чи справді в озері дитина, поліцейський управління поліції охорони Ігор Павчак кинувся у воду. Лише скинув куртку.
«Я був на адреналіні, навіть не пам’ятаю, як забіг у воду, – розповідає Ігор Павчак. – Вже у воді спам’ятався, коли стиснуло легені й важко було дихати».
Каже, думав, що озеро неглибоке, але дна у воді не відчув. Натомість, дитину відносило течією. Тож схопив дівчинку і почав тягнути до берега.
За однією із версій, дитина потягнулася до качки, яких в озері дуже багато, але не втрималася на березі та впала у воду.
«Її врятувало те, шо вона була в балоновій куртці і в памперсі. Повітря, яке потрапило під капюшон, тримало дівчинку на плаву», – пояснює поліцейський.
Витягнувши дитину з води, старший лейтенант, інспектор ювенальної превенції Коломийського райвідділу Володимир Бабак почав знімати з неї мокрий одяг. Усе це на мобільні знімали перехожі, які збіглися на крики.
«Ми навіть не зважали на те, що робилося довкола. Нашою основною метою було збереження життя та здоров’я дитини», – говорить Володимир Бабак.
Батьків у перші хвилини серед публіки, кажуть, не було. Мати підійшла за кілька хвилин. Поліцейські передали Софійку, а так звуть дівчинку, її рідним, а самі побігли перевдягатися, аби не захворіти. На ранок прокинулися вже відомими.
«Телефон був червоний, – зізнається Ігор Павчак. – Усі дзвонили, писали в соціальних мережах. Подзвонила й мама дівчинки, дякувала, бажала нам здоров’я. Домовилися, що перед від’їздом додому зустрінемось на чай. Заодно проведемо профілактичну бесіду».
У головному управлінні поліції Івано-Франківської області кажуть, що пишаються вчинком своїх колег та вдячні їм за професіоналізм.
А пишатися справді є чим. Вітаємо, дякуємо!
