Поки більшість проводить час за приємними клопотами з підготовки до Різдва, багатьом людям свята зараз не приносять радості. Рідним загиблих, а також – тих, хто на фронті, в полоні, зник безвісти, саме у цей час сімейного єднання найважче бачити порожнє місце за столом.
Щоб привернути увагу, їхні родини у Коломиї навіть влаштовують акцію «Сумний Святий вечір». Скоріш за все, буде вона й цьогоріч, пише Репортер.
Щоб бачили ті, кому байдуже
Акцію «Сумний Святий вечір» у Коломиї минулого року організували учасниці громадської організації «Опора титанів». До неї входять родичі зниклих безвісти та полонених бійців 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Акція відбулась на площі перед Музеєм писанкового розпису напередодні «другого Святвечора», перед Водохрещем. Дружини та матері військових накрили традиційний стіл, з кутею та пісними стравами й оздоблений дідухом. У руках тримали фотографії свої рідних, яких дуже чекають вдома.
Цю акцію треба обов’язково проводити, щоб її бачили у першу чергу ті, кого не торкнулася війна. Потрібно показувати, що нас болить, – каже очільниця ГО «Опора титанів» Андріана Бойчук. – На жаль, у нас так: пів світу плаче, а пів світу скаче. Одні живуть спокійно і думають, що їх війна не торкнеться, а інші чекають вдома зниклих безвісти. І у них уже втретє буде вдома «сумний Святий вечір».
Скоріш за все, акцію знову організують 5 січня, хоч дату ще не узгоджували. Мета – знову нагадати за військових у полоні та зниклих безвісти. Бо, як кажуть в організації, за них часто забувають, згадуючи лише тих, хто воює, та загиблих.
Читайте: У пам’ять про захисників. Рідні загиблих і зниклих прикордонників піднялися на Говерлу
Минулого року нам вдалося привернути увагу, акція розлетілася інтернетом, – каже Андріана Бойчук. – Але багато хто не зрозумів сенсу, люди думали, що йдеться про загиблих військових. Минулого року участь взяли десь близько 50 людей, приїхали з різних областей України. Цього року, сподіваємось, буде так само.
Чоловік Андріани – Сергій Бойчук – понад рік був у полоні, але у жовтні 2024 року нарешті повернувся додому завдяки обміну полоненими. Він був першим із військових «десятки», який повернувся після вироку, винесеного в рф – 20 років суворого режиму. Зараз Сергій Бойчук вдома, попереду – лікування, реабілітація. Адже умови в російському полоні нелюдські.
Все ж, попри те, що чоловік повернувся, сім’я Андріани не спішить святкувати Різдво.
Я розумію тих людей, які зараз не можуть святкувати. Хоч мій чоловік вдома, але все одно зараз не до свят, – говорить Андріана. – Будемо святкувати, коли наступить перемога, коли хлопці повернуться додому. На жаль, люди не розуміють. Трохи несправедливо: одні дуже сильно відчувають війну, а інші живуть, ніби нічого не сталося.
Читайте: «Азов» чекає вмотивованих. Франківець Андрій Кориневич – про 10 років у полку, полон і рекрутинг
«Замість тата поки я»
У громадській організації «Опора титанів» зараз понад 130 членів, але, на жаль, додаються нові. Така назва невипадкова, адже військових «десятки» називали «титанами». А їхні рідні – їхня опора.
Серед них – Христина Грималюк із Калуша. Її тато, Сергій Уляк, зник безвісти у червні 2022 року. З того часу вони з мамою стукали в усі двері й зверталися до всіх можливих установ, але точної інформації не мають.
Ми знаємо, що тато у полоні, але не знаємо, де саме. За ці два з половиною роки не було жодного зв’язку, – каже Христина. – У нас немає підтвердження від рф чи Червоного хреста, лише від СБУ – в особистому кабінеті у координаційному штабі вказано, що він перебуває в полоні. На цьому все.
За останні роки Христина Грималюк разом з «Опорою титанів» бере участь у всіх можливих акціях, щоб нагадати про тата й інших полонених.
Ми їздимо на акції по різних містах. Наприклад, перед Яблучним Спасом дарували запаковані яблучка з медом і нагадували про сім’ї полонених і зниклих безвісти, – розповідає Христина Грималюк. – Звертаємось і до вищого керівництва, але там недостатньо реагують. Ми дуже радіємо, коли хлопців повертають додому. Шкода, що військових з нашої бригади обмінюють не так часто і в невеликій кількості. Але найбільше серед нас – саме рідних зниклих безвісти, про яких нічого не відомо.
Якщо цього року проводитимуть «Сумний Святий вечір», Христина обіцяє бути. Минулоріч вона була співорганізаторкою акції. Але не знає, чи це дасть результат, бо люди сильно збайдужіли.
Під час акції до нас підходило не так багато людей. Більше безхатьки, яких ми потім годували після акції, – каже Христя Грималюк. – Насправді, на свята дуже важко. Особливо сидіти за столом і бачити, що одне крісло порожнє. Тоді дуже сильно хочеться плакати. Але ми тримаємось, готуємо вечерю. На місце батька сідаю я. Але впевнена, що скоро він повернеться і займе своє місце.
Зараз не до Різдва
Марія Луцик також чекає вістку про батька, Павла Луцика, який зник безвісти у червні 2022 року. Вона також є членкинею ГО «Опора титанів», так само брала участь у тогорічній акції.
Я думаю, що увагу вдалося привернути. У нас писало на банері, чому присвячена акція. І фото й відео потім багато людей поширювали у соцмережах, – каже Марія Луцик. – На свята найважче. Усі святкують, у когось все добре. А тут вдома нікого немає, багато хто служить. А якщо ще й зниклі безвісти, то ще важче, бо невідомість. Нема святкового настрою. Різдво – та й Різдво.
Франківка Надія Грабовецька чекає чоловіка, Тараса Грабовецького. Він зник безвісти у листопаді 2022 року й з того часу про нього немає ніякої інформації. Так само розповідає – свята знову будуть сумними.
Ближче до свят завжди з’являється якийсь клубок у горлі, – говорить Надія Грабовецька. – Усі метушаться, збираються, щось готують, а тобі нічого не хочеться. Ми будемо вечеряти на Святвечір, але поїдемо до мами мого чоловіка у Тлумач, там збереться вся його родина. Будемо всі разом.
Минулої неділі, 15 грудня, ГО «Опора титанів» провела ще одну акцію в Івано-Франківську. На ньому нагадували: «їх катують, а ти святкуєш. Полон вбиває, не мовчи!».
Авторка: Ольга Романська
