Чоловік Андріани Бойчук на другий день повномасштабного вторгнення пішов у ТЦК, записався у 10 гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс». У липні 2022 року потрапив у полон. Андріана знайшла його на ворожих відео – дуже висохлий. Вона робить усе можливе, аби повернути чоловіка, пише Репортер.
До весни відіб’ємося
Андріана Бойчук є головою ГО «Опора титанів». Організація об’єднала людей, чиї рідні зникли безвісти на війні чи потрапили у полон. Її чоловік Сергій Бойчук 25 лютого 2022 року пішов у військкомат. Там його направили у 10 гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс».
Пам’ятаю, як 25 лютого сиділа під військкоматом, вийшов чоловік і сказав, що потрапив у «десятку». Я відразу в інтернет сіла й почала шукати, що то за бригада, – пригадує Андріана.
Тоді під військкомат вона прийшла з сином і мамою. Ціла хата, каже Андріана.
Чекали з дев’ятої ранку до третьої, поки чоловік не сів у машину. Хотіла дочекатися того моменту, щоб не лишати його самого.
У мене ще чоловік такий, мовляв, ховатися не буду, я тобі сказав, – розказує Андріана Бойчук. – А я така сиджу та думаю: «Боже, ну чого повторюється доля моєї прабаби?». Вона чекала прадіда з війни 5 років. Він у Другу світову воював, до Берліна дійшов. А тепер я чекаю чоловіка, але з полону.
Сергій постійно заспокоював дружину: усе добре, не переживай, новини не дивися. Мовляв, усе нормально, до весни відіб’ємося і він приїде додому.
Дуже багато емоцій в очах
Як була можливість Сергій постійно виходив на відеозв’язок, аби дружина не хвилювалась.
Казав на мене, що я кіпіш, – говорить Андріана. – Знав, якщо не вийде на зв’язок, то я всіх на ноги поставлю. У нас раз так було.
Розказує, що одного разу він пішов на позиції та не попередив її. Бригада тоді вже була на Донеччині. За ті три дні, що не було зв’язку, дружина ледь не посивіла.
То я знайшла і побратимів, яких раніше не знала, я всіх знайшла, – говорить Андріана.
12 липня вони з сином та мамою поїхали у паломницький центр у Зарваницю – на молитву. Коли поверталися, зателефонував чоловік, що знову йде на позиції.
А 14-го зранку мені приснився дурний сон, що мною аж трясло, – пригадує Андріана. – Відчувала, щось не так. Написала побратиму. Той відписав, що не знає, де Сергій, що втратили з ним зв’язок. Потім виявилося, що саме 14 липня вони потрапили в засідку і їх взяли у полон біля населеного пункту Спірне.
Читайте також: Наша віра – їхній порятунок. Калушанка Христина Грималюк щодня пише батькові, який півтора року не відповідає на її смс
Наступного дня Андріані з військової частини принесли сповіщення, що її чоловік вважається зниклим безвісти.
На той час не може передати, що відчувала, але всіх переконувала, що чоловік живий і він у полоні. Була впевнена у цьому.
Потім у мережі росіяни оприлюднили відео ротного її чоловіка, де він сказав, що в полоні і з ним ще поранені побратими. А далі Андріані подзвонила жінка, яка представилась російською журналісткою. Сказала, що Сергій Бойчук у них у полоні, кинула відео з ним і запитала, мовляв, чи не хоче вона записати й кинути йому відео підтримки.
У тому відео чоловік дивився в одну точку. Знаєте, і очі такі стурбовані… Я не можу вам пояснити… Там було дуже багато емоцій в тих очах, – говорить жінка. – У нього був такий оселедець, то його обстригли.
На відео Сергій казав, що в нього все добре, його годують, не б’ють, аби передавала привіт батькам.
Такий у нього був текст. Так, ніби хтось написав сценарій, а людина по тому сценарію прочитала, – продовжує Андріана. – Я кинула йому відео, і вони змонтували цілий сюжет. Деякі люди мене досі переконують, що я з ним говорила. А це вони так змонтували, ніби дають спілкуватися.
Коли обмін – не дає дихати
Усі відео я передала у відповідні органи. У мене було одне завдання – довести, що чоловік живий, що він у полоні і його потрібно міняти, – розповідає Андріана Бойчук. – Але тоді ще така система була цікава, що відеоматеріали не були доказом, бо відео можна змонтувати. Про портретну експертизу на той момент і мови не було.
У жовтні 2022 року був обмін полонених. Один зі звільнених знайшов Андріану та переказав їй кілька слів від чоловіка.
Цей військовий надав свідчення СБУ. Також я запитала, чи можу я подати й зі свого боку його дані, що він бачив мого чоловіка у полоні, – говорить Андріана. – Усе подала в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, в СБУ, поліцію.
Читайте: Марія Луцик з Тлумаччини чекає зниклого безвісти батька, аби познайомити з онучкою
Потім ще один звільнений полонений сказав Андріані, що її чоловіку «шиють справу». Мовляв, Сергію понаписували там різного, що хотіли. Далі те саме підтвердили ще двоє звільнених.
Але говорили, що він все одно має підлягати обміну.
Кожен обмін – якась така надія вселяється у тебе, що не дає тобі дихати, – говорить Андріана Бойчук. – Тебе трясе. А коли бачиш списки і його в них нема – я не можу пояснити вам той стан. Ну, хоч би хтось з «десятки» вийшов! І так від обміну до обміну. Таке враження, що «десятка» не входить в цей обмін.
Далі Андріана натрапила на ще одне відео, де впізнала чоловіка. Це було до 1 червня 2023 року, до Дня захисту дітей. Сергія з іншими полоненими вивели садити дерева у парку – «за загиблими дітьми Донбасу». На тому відео він сильно схудлий.
Є декілька каналів, які я моніторю, – розказує Андріана. – На початку, як усе сталося, мені одразу сказали в СБУ моніторити всі можливі російські сайти. Тобто там переважно скидають полонених. І я сиділа. Але стараюсь не читати те все, що пишуть на тих сайтах про наших.
Усе, що Адріана знаходила, – подала у служби. А 28 серпня минулого року знайшла відео з суду, де Сергія засудили за двома статтями за начебто обстріл мирного населення. Суд так званої «лнр» дав Сергію та його побратиму 20 років ув’язнення, ще одному побратиму – 16 років.
Син усе розуміє
Досі дружина з сином не мають можливості спілкуватися з чоловіком і батьком.
Я знаю, де він є, але нічого не можу зробити, – зітхає Андріана. – Нам сказали, коли ми дізнаємося місце перебування вашого чоловіка, тоді ми зможемо його вже звільнити. Я подала місцезнаходження. Далі кажуть, що їх постійно перевозять, на місці не тримають. Від наступного звільненого дізнаюся, що чоловік на місці, його ніде не перевезли. Скільки ми вже тут просто вислухали?.
Синові цьогоріч виповнилося п’ять. Коли батько пішов – було три.
Андріана каже, що син дуже подорослішав за цей час. Він усе розуміє. Знає, що війна, що тато був на війні, зараз він у полоні та має повернутись додому.
Авторка: Світлана Лелик
