Антимагазин у Підпечерах, що біля Франківська, працює щосуботи з десятої ранку в цокольному приміщенні місцевої греко-католицької церкви.
Анти – бо там нічого не продають, пише Репортер.
Так виглядає антимагазин у Підпечерах
Кожен із тих, кого називають «незахищеними верствами населення», може прийти та взяти будь-що з того, що вибере. Одяг, взуття, побутові прилади, засоби гігієни, інше – усе це висить і лежить на площі приблизно у 150 квадратів. Така собі гуманітарка під храмом, але дуже пристойна і точно безкоштовна. Відкрили антимагазин Курт і Мирослава Зіммхени, відомі на Прикарпатті своїм благодійним фондом «Любов до ближнього – Некстенлібе».
Перший такий заклад Зіммхени відкрили у Тисмениці у 2016 році. Але благодійністю займаються ще з Майдану.
Курт уже пенсіонер, він родом із Саксонії, це схід Німеччини. На свій вік чоловік не надто зважає, хоча здоров’я іноді таки підводить. В Україні живе понад 15 років. З Мирославою познайомився в середині 2000-х на Буковині, реалізовував там один із проєктів.
Мирослава й Курт Зіммхени
Одружилися, жити переїхали до Березівки Тисменицького району, де Мирослава отримала у спадщину хату. В Німеччині у Курта лишилися мама з сестрою, їх Зіммхени регулярно провідували. І щоразу місцеві німці – знайомі й не дуже – привозили багато різних речей, просили передати українцям, які їх потребують.
Мама хворіла, померла у 2018, а потім і сестра, того року ми їздили до Німеччини найчастіше – 16 разів, – розповідає Курт. – Назад бус був завжди завантажений: 800 кг одягу, взуття, перев’язочних матеріалів, речі домашнього вжитку, багато всього. Минулого року не їхали. Ми ж принципово нічого з того не заробляємо. Живемо виключно на мою пенсію та зарплату Мирослави. А їхати спеціально за гуманітаркою за тисячу кілометрів дорого – одне пальне чого вартує.
У серпні минулого року Курту зателефонували з найбільшої та найдавнішої благодійної організації в Європі – Іоаннітів. Повідомили, що хочуть привезти до трьох українських областей по вантажівці подарунків.
До теми: Курт Зіммхен передав рятувальникам Франківщини обладнання майже на 10 тисяч євро (ФОТО)
Іоанніти мають добру репутацією і партнерів обирають дуже ретельно, – говорить Зіммхен. – У них є адміністрація в Берліні, президент, а в кожній землі – регіональна організація. То до мене звернувся президент одного з осередків – фон Киршпах, колишній генерал, він ще у 2014 році допомагав нам влаштовувати на лікування в Німеччині шість поранених майданівців. Подзвонив і каже: «Курте, ми тебе знаємо. Хочемо привезти три фури: на Полтаву, Житомир та Івано-Франківськ. У кожній буде 1300 пакетів по 15 кг. Треба організувати так, щоб ці подарунки чесно потрапили до справді бідних людей.
Дружня команда німецьких та українських благодійників
Організувати прийом допомоги – це не просто відкрити браму для вантажівки. В першу чергу треба 1300 конкретних адрес людей, які цієї допомоги потребують. Зіммхени звернулися до пароха села Підпечери отця Петра Скрипника Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ, а він організував збір даних про людей. Домовилися, що віддадуть подарунки на 65 парафій, а там уже священники самі передадуть їх людям в руки.
Карта парафій УГКЦ, на які віправляли допомогу від Іоаннітів
Крім того, потрібен був дозвіл від Мінсоцполітики, щоб не мати проблем на кордоні. Документи отримали 24 грудня. Через день вантажівки виїхали з Німеччини і все одно 30 годин їх тримали на кордоні.
Відеосюжет про те, як вантажівки з подарунками проводжали в Німеччині
Я не знаю, чого вони хотіли, – стримано обурюється Курт. – Папери були в порядку. Нам нічого не пояснювали. Мирослава дзвонила на гарячу лінію митниці й навіть президента. От франківські митники, вже потім, зовсім не гальмували, навіть допомагали, особливо брокер пані Жанна. А от що було на кордоні, я не розумію.
Після довгої подорожі та 30-годинного очікування на кордоні фура, нарешті, на місці
Потім вантаж з фури переносили до автомобілів священників, а ті вже везли парафіянам. У кожному пакеті: олія, цукор, борошно, рис, макарони, шоколад, вітаміни, солодощі, засоби гігієни – усе просте й потрібне.
Допомогу віддавали з актами прийому-передачі, а до кожного особистого вручення робили фото.
Курт впевнений, що ретельність у звітуванні мусить бути. Звіт – це довіра. Якщо ти чесно робиш те, що обіцяв, то звітувати легко й не соромно. І каже, саме через документи з фондом Зіммхенів не дуже рвуться мати справу на Прикарпатті. Без паперів готові взяти будь-що, а як йдеться про оформлення – ой, ні, дякуємо.
Німці мені вірять, це моя репутація, але тут я розуміння не знаходжу, – говорить Курт Зіммхен. – Часто люди не хочуть оформляти нічого офіційно. Наприклад, у нас було 70 ходунців, цілий рік лежали, ніхто не хотів брати. То ми передали в Чернівці, там їх роздали протягом тижня, а нам надали фотозвіт. Є багато пропозицій з Німеччини, але я щоразу ніби натикаюся на стіну.
Ретельність у звітуванні, кажуть Зіммхени, просто мусить бути, бо звіт – це довіра
За словами Курта, Франківщина може кожні три місяці отримувати з Німеччини сучасні ліжка для людей з обмеженою рухливістю. Вони трансформуються, піднімаються, опускаються, в них можна митися. Це ліжка для життя, в яких люди стають мобільними та можуть дати собі раду. У наших лікарнях їх дуже мало, каже Зіммхен, і вони їх не хочуть. Чому? Бо то треба оформляти офіційно.
Є можливість облаштувати майстерню для атовців з інвалідністю. Можна привезти обладнання, інструменти. Німецькі майстри готові приїхати, все обладнати й навчити місцевих з тим працювати.
Наприклад, проблеми з ногами та спиною, але голова й руки здорові. У Німеччині такі люди не сидять вдома, вони працюють, не лише отримують пенсію, а й заробляють, – розказує Курт. – Вони почуваються потрібними, отримують назад свою гордість. Але треба приміщення, й не десь у лісі, щоб ніхто не бачив, а в центрі міста. Це ж наші люди, вони за нас втратили своє здоров’я! А ми в області не можемо знайти жодного чиновника, відповідальної людини, яка скаже: так, це потрібно.
У 2018 році Зіммхен організував поїздку делегації франківської мерії до Саксонії. Тепер, каже, не може достукатися ані до міського голови Руслана Марцінківа, ані до будь-кого іншого.
Планували зробити у Підпечерах будинок перестарілих – сучасний, як у Німеччині – їм сказали, що не треба, і так все добре. Є німецькі фірми, які хочуть інвестувати у виробництво ягід – обліпиху, горобину, бузину, терен. Але має бути зацікавленість з боку Прикарпаття. А її нема, зітхає Курт.
Наші чиновники дивуються, що це за такий маленький Курт із Березівки, з яким спілкується прем’єр Саксонії? – сміється Зіммхен. – Це і є репутація, довіра. А в Німеччині не розуміють, чому українці постійно намагаються винайти велосипед? А це, напевно, від недовіри. Я не буду на колінах просити допомоги, я сам допомагаю, нічого на тому не заробляючи. Чому? Мені не все одно. І я не думаю, що все одно більшості українців.
Фото Штефана Кайзера та з архіву сім’ї Зіммхенів
