Якщо він був із 1916, то ні у 1918 (коли чеські війська зайняли Тешин), ні у 1920, коли Тешинська Сілезія була визнана у Парижі частиною нової Чехословаччини, не міг розуміти нічого, окрім імпульсів, які походили від найближчих: тата і мами. У такому віці – передовсім мами.
Правдоподібно, мій дідо Роберт Прохаска, якого я довгий час вважав чехом, власне тими материними імпульсами перейнявся на все своє життя, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.
Тешинська земля за Австрії була чимось подібна на Галичину. Лиш мала більше сил для того, щоби її мешканці вважали себе передовсім сілезцями. Щойно наприкінці позаминулого століття (ледве мені вдалося правильно сказати – позаминулого – бо вся моя освіта і обізнаність зафіксувала інакше, минуле століття) викристалізувалися виразні тешинські чехи і поляки. Як писали публіцисти – межа пройшла мало не по кожній родині.
У 1918 чехи перемогли. Не найменшою причиною була цілковита заангажованість поляків на східному фронті. ЗУНР, Львів ставили наголос у геополітиці. Впродовж двадцяти років чехи тримали тушинських поляків мало не так само остро, як поляки тиснули на українців. Та все ж – як і у нас українці – польська меншина не змирилася з далеким рішенням бути відданими іншій країні і досить успішно розбудовувала паралельне громадянське суспільство.
Мій чеський прадід Франц Прохаска ще в молодості прийшов із нормальної Чехії у цю плутану територію. Оселився у Яблонкові – найважливішому після Тешина містечку. Мав шевську майстерню, а згодом ще й став керівником пожежної команди.
А довкола містечка були гори, в яких жили польські гуралі.
Одна з них якось принесла до Яблонкова сир і сметану і стала жінкою Прохаски (що чеською означає прогулянка). Їхній син Роберт – мій дідо – чомусь своїм життєвим вибором зробив материзну. Може, старий Прохаска забагато працював, забагато тішився пивом і боровічкою у господах і заградах. Може, ще щось інакше. В кожному разі, єдиний син Франца мріяв перекреслити свою чехість і стати носієм і рознощиком польської мови, філології, культури, літератури і всього цього духа. За маму, за мамою, за материзну.
Кілька років він щотижня перетинав чесько-польський кордон на ріці Ольга, щоби вчитися у вчительському ліцеї у польському Цєшині. Уявляю собі, з якою радістю він приходив у рідний Яблонків. Де була мама, яка ним гордилася. І тато, який не знати як переживав переступ сина.
Уявляю собі, як він з радістю вертався із ненависного чеського Яблонкова, повертаючись у дорогий польський Цєшин за рікою, де свобода самовираження, молодість, улюблені вчителі, сердечні друзі, непригнічені польські дівчата і периферія великої держави.
Коли випала нагода, він торжествував, що Польща забрала собі Заольже з трупа Чехословаччини. Домовилася з Гітлером, відірвалася на чехах, пристунчила нахабних жидів. А таких ентузіастів як Роберт перекинула на Волинь.
“Але не так” і “Так, але”: Микола Доляк і Тарас Прохасько творять пісні-есеї
Йому вистачило кількох тижнів перебування в одній сільській волинській школі з моєю бабцею, щоби стати моїм дідом. У вересні 1939 року був призваний до війська, почалася війна. Вагітна бабця забралася звідти у рідну Галичину, щоби народити мого тата, Робертовича, вдома. Вся її родина, дивлячись на новонародженого сироту, вважали, що Прохаска попросту втік, боячись старшої на дванадцять років жінки і молодшого на двадцять чотири роки сина.
Пам’ятаю, з якою надією тато переглядав списки польських офіцерів, розстріляних у Катині. Уявляю собі, що він пережив і перевідчував через пропалого батька і у дитинстві, і пізніше. Можу собі уявити, як він прив’язався до своєї мами. Як сильно материзна – як у його тата – визначила його життя.
У мене трохи інакше. Я переймаюся не так дідом, як прадідом. Зрештою, вони обоє є тільки певними символами. Хоч прадід явніший. У Яблонкові, який тепер знову чеський, я бачив його виразні сліди. А про діда там ніхто нічого згадати не може. Його ровесник і приятель – бо жили на одній вузькій вуличці навпроти – теж після 1938 року у Яблонкові більше не показувався. Його збили німці над Ла-Маншем. Був пілотом у чеській ескадрилії британської військової авіації.
