За майбутнє українських реформ уже можна не переживати. Все під контролем. Найважливіший крок зроблено: Україна домовилася з МВФ про підвищення ціни на газ.
Місія Міжнародного валютного фонду, яка вже два тижні працювала в Україні, таки домоглася свого – уряд погодився на поетапне збільшення цін на газ для населення. В обмін на черговий транш», пише Андрій Любка у своїй черговій колонці на порталі “Збруч”.
Знову якийсь мільярд-другий крапне нам на рахунок, а мета яка шляхетна: «на підтримку політики, спрямованої на збереження макроекономічної стабільності та забезпечення поступу економіки у напрямі стійкого та інклюзивного зростання»!
Залишається поставити тільки два питання: чи втримається цей уряд (влада) після чергового підвищення цін на газ? І чи справді саме ціна на газ є основною перепоною реформування України?
Ринкова економіка в нашій країні на ладан дише не через ціну на газ. Або не тільки через ціну на газ. Адже в першу чергу розвиток економіки й конкурентної боротьби гальмує виплекана Кучмою кланово-олігархічна система. Це олігархи висмоктують з Україні найпоживніші соки, щоб потім вкласти відсоток у політичні партії й продовжувати контролювати владу.
Чому МВФ не поставив категоричну умову: заборонити дотувати підприємства олігархів, припинити субсидувати усіляких там косюків та чужих ряб, прибрати з керівництва державних компаній ставлеників крупного бізнесу, зробити систему користування надрами прозорою?
Такі кроки оживили б економіку, наповнили бюджет, та й суспільство аплодувало б стоячи. Такі заходи могли б гарантувати економічну стабільність у майбутньому, а значить і повернення кредитів. Адже колись їх доведеться повертати.
Натомість підвищення ціни на газ засади економічної політики кардинальним чином не змінить. Ясна річ, за все треба платити: якщо хочемо бути незалежними, то слід зарубати собі на носі, що газ, електрика, вода, нафта – все має свою ринкову ціну. Але підвищувати ціну на газ у зимовий сезон перед виборами навесні – примітивне харакірі.
Не лише для влади, не тільки для конкретних прізвищ Гройсмана й Порошенка. А для курсу країни загалом. Для нашого прозахідного вибору. Бо після зимових платіжок виборець у травні може не поставити галочку не лише навпроти чинних високопосадовців, а й біля прізвищ їхніх конкурентів з так званого «демократичного табору». Ще одне підвищення тарифів банально розчавить електоральну базу проєвропейських сил.
Поки ми вагаємося між Порошенком чи Гриценком, Садовим чи Вакарчуком, на булаву вже ласо позирають Вілкул, Рабинович і Бойко, а Медведчук з Путіним тільки вдоволено потирають руки.
Таке враження, що ми отримуємо транш не від західних кредиторів, а з самого Кремля. Бо більш загрозливої для України умови вигадати годі. Згадайте, як Яценюк після Революції Гідності підняв ціну на газ. І подивіться на його рейтинг нині.
Після початку російської агресії українські громадяни внаслідок інфляції збідніли майже втричі. Ринкова ціна на газ для багатьох – просто не під силу. А значить, вона формує протестні настрої суспільства проти влади. Так, на жаль, не проти Росії, яка розв’язала війну й зробила нас біднішими, а проти української влади, де-факто – проти самої України. Бо в руках у прокремлівських політиків – ЗМІ й фабрики ботів, які вправно підбурюють українців до зміни влади й повернення в обійми Москви.
У зубожілій і виснаженій війною Україні вибори – це не просто зріз електоральних симпатій. Це питання, чи існуватиме Україна й надалі, чи рухатиметься вона на Захід – до ЄС і НАТО.
А МВФ зі своїми умовами може догратися до того, що борги просто не буде кому віддавати. Невже саме така в них мета?
