Більшість наших «лідерів думок» якась підозріла. Тобто, пардон, особлива. Їм за нефіґ шо обгадити ближнього, але не дай Боже зачепити якийсь порохнявий міф, популярний серед творчих старпьорів та в академічній дідорні.

“До літератури це майже не має стосунку. Це явище іншого формату. Але питання не в явищі, а в тих 800 000 фейсбучного населення, котре прагне причащатися з цього теплого джерела”, – пише Єшкілєв.

“Радянський державний маразм давно вже пропив свій глобус, проте шизоїдним повеням, як бачимо, нема переводу”, – пише Єшкілєв.

“Кожна з цих історій могла тривати дуже довго, якби не чужі воїни. Любителі альтернатив можуть придумати цим історіям інший фінал”, – пише Єшкілєв.

“Саботаж є руйнівною зброєю гібридної війни. А також усіх «прок­сі-воєн» у всі часи. Про таку зброю іноді кажуть, що вона організаційного типу”, – пише Єшкілєв.

Будинки живуть довше за людей. В них зберігається більше міського духу, ніж у тих, кого сумнівна статистика й ще більш сумнівна соціологія зараховують до містян. А ще будинки містичніші.

“В наш час «світ інтелігенції» нагадує мені діряву декорацію для перестарілих”, – пише Єшкілєв.

Ззовні колекціонери травм дуже різні. Серед них зустрічаються і розумні, й не дуже, вони можуть бути успішними або невдахами. Але всіх цих людей об’єднує тремтливе ставлення до життєвих поразок і катастроф.

В Україні й досі популярна приказка «бідні, бо дурні, дурні, бо бідні». Зрозуміло, що в ній, як і всякому колі безвиході, криється обман. Розум за гроші не купиш. За гроші можна купити лише диплом. Розум є наслідком мандрів за обрії. Й не лише у фізичному плані.

“Старші покоління ще нічого не второпали. Вони жують свою звичну жуйку й намагаються передати свій досвід нащадкам. Вони вже програли. Той їхній досвід молодим не потрібний”.

“Вже й забув назву того американського фільму, де досвідчений дядько каже молодому компаньйонові: «Весь світ тюрма. І в ній лютують два наглядачі: закон і мораль». Є в тому правда”.

“Парадоксально, але через образ ворога можна, за бажання, визначити образ друга. Але не навпаки. Образ ворога завжди конкретніший, чіткіше локалізований”.

“Люди пліткували завжди. Не встигали мисливці вполювати мамонта й урочисто відрізати йому… хобота, а жінки у печері вже обговорювали подробиці: яму викопали замалу, мамонт впав в неї не тим боком, а ватаг у вирішальний момент зашпортався”

“Якби було не так, то нашим президентом тепер був би хтось з харизматичних письменників. Наприклад, Курков. Або Жадан. Хтось зі світу Модерну…”

Поки інтелектуали сперечаються про шляхи формування української політичної нації, у фейсбуці швидко складається така собі «мережева українська нація». Ця спільнота ще здивує. Її «диванні родовичі», погладжуючи своїх любих котиків, реставрують колгоспний світ чи не швидше за путінських «зелених чоловічків».