Опорні світоглядні координати прості. Їх небагато. Щоб зрозуміти людину, достатньо зрозуміти шість «позицій». Чи вірить людина у вищу силу і життя після смерті. Чи слухає людина старих людей. Чи любить мандрувати. Чи любить читати паперові книги. Як уявляє собі майбутнє. І кого має за ворогів.
Парадоксально, але через образ ворога можна, за бажання, визначити образ друга. Але не навпаки. Образ ворога завжди конкретніший, чіткіше локалізований. Тій абстракції, яку ми звикли називати «злом», легше знайти образ, аніж «добру». Так чомусь є, пише Володимир Єшкілєв на “Репортері“.
Іноді люди будують своє життя, відштовхуючись від світоглядних координат свого «ворога». Тобто від придуманих ними координат того, кого призначили ворогом. Тоді самобутній сенс людського життя зникає. Людина перетворюється на борця з чимось або з кимось. Перетворюється на функцію. На раба своєї ненависті або на виконавця чужої волі. Або ж на обох одночасно.
Я зустрічаю таких людей поряд з собою. Деякі з них добре освічені й зовсім не подібні на вузьколобих фанатиків. Але їм потрібний ворог. Потрібний як повітря. Може це наслідки дитячих травм? Або крайня потреба бути корисним у світі, де ти нафіґ нікому не потрібний?
Не знаходячи ворога серед ближніх, ці люди нафантазовують собі ворога серед «дальніх». Вони горді тим, що протистоять якомусь вселенському ворогові. Такому, якого й назвати важко. Тим більше персоніфікувати. Вони відчувають себе «воїнами світла», мобілізованими для великої місії. Хоча на питання, хто саме їх мобілізував, не відповідають. Лише загадково посміхаються.
В їхньому уявленні ворог – це темна сила. Незмірно могутня, всюдисуща. За якою стоїть якийсь таємний конклав нотарів і стратегів всесвітньої змови. «Ті». Можливо, самозвані «воїни світла» навіть не вважають «тих» людьми.
Можливо, для них «ті» лише людиноподібні істоти, чий дух і чия плоть давно поглинуті потоками пекельних енергій. Такі собі рептилоїди. Або ж демони, замасковані під людей з циклопічних (не в плані одноокості) видінь Даніїла Андреєва, «реґулятори» в жовтих плащах, що зійшли з сторінок «Темної вежи» Стівена Кінґа й розчинились серед правителів світу сього.
Світ борців зі вселенським злом невеселий. Адже «ті» незмінно перемагають. Вже три століття «ті» завдають поразок оборонцям правдивої духовності, змушують їх тікати, ховатися від ока Звіра, змінювати імена та сховки. «Воїни світла» змушені відступати на дальні рубежі оборони, збирати там сили спротиву, але всі їх контрнаступи заздалегідь приречені на поразку. «Ті» спираються на золоті запаси, тисячолітню мудрість окультних орденів і технічну могутність урядів-запроданців.
«Ті» розвісили світом мільйони відеокамер та взяли в союзники штучний інтелект. Здурили простаків видовищами та підключили їхні голови до зомбуючих мереж. Дали їм в руки смартфони і відібрали книжки. Біда чорна.
Що залишається партизанам? Законспірована мережа однодумців, забуті монастирі, стежки суфіїв, гаражі байкерів, тусовки крайньолівих і крайньоправих. Як бонуси: прихильність дівчат-неформалок, лайки в закритих групах і години колективного «надрозуміння». Години, задимлені «травою», пропахлі збройовим мастилом, ремінною шкірою і томатними консервами.
А ще, зрозуміло, – психлікарні. Куди рано чи пізно потрапляють борці з нездоланним злом. Й не тому, що психіатри працюють на рептилоїдів. А тому, що вступ у справжню боротьбу світла з темрявою відбувається не через браму самозванства. А лише за викликом з визнаного Небом комісаріату.
