Якщо кострубаті виконавці-заробітчани не заважають звуками, віддалено подібними до музики, то на франківській «сотці» ще можна зависнути на добрій каві. Роки йдуть, а кава все ще залишається тим знаковим атрибутом, що відрізняє приналежних до міського трибу життя.
Печально й смішно водночас спостерігати за реставраторами мильних бульбашок. Наприклад, за колишнім українським міністром зовнішніх справ, який вчить Олександра Квасневського, що й як потрібно казати про європейські перспективи України
Brexit не зруйнував ЄС. Він повернув Європу до реальності: хто не встигає, той програв.
Ми домовилися вважати історичне лайно скарбами минулого. Ми домовилися, що народ у нас мудрий і працьовитий. Ми домовилися не називати війну війною, а зрадників зрадниками. Ми домовилися, що можуть бути революції без завершення, герої без перемог і перемоги без здобутків. Нарешті, ми домовилися, що у нас є майбутнє
Один мудрий чоловік стверджував: якщо теза правильна, то життя не забариться її проілюструвати. Коли, читаючи лекцію про місто-вампіра, я згадав про Франківськ як місце зустрічі світів та епох, багато хто зрозумів цю метафору в «м’якому форматі»
В Мережі продовжують обговорювати Ілона Маска, який заявив, що людство перебуває у Матриці. Перцю додав філософ шведського походження Нік Бостром, котрий так прокоментував слова власника SpaceX: «Важливо зрозуміти, що фраза про те, що ми знаходимося у симуляції, має не абстрактний, а буквальний сенс, що ми і все навколо нас — все, що ми чуємо, бачимо та відчуваємо — існує всередині комп’ютера, збудованого якоюсь високорозвиненою цивілізацією».
Деякі теми – наче хвилі: то відступають на другий план, то, навпаки, накочуються на суспільну свідомість, піднімаючи піну та гуркіт. В останні дні на літніх майданчиках любителі «Тернового поля» та «Корифею» вкотре загомоніли про національну ідею.
Час від часу нам варто відсторонятися. Збільшувати дистанцію. В принципі, можна робити це, не виходячи з дому, зануритись у вічне й високе, що стоїть на книжковій полиці, або лине з навушників. Проте, цього разу дистанція не віртуальна, а справжня
Невдовзі навколо нас їх буде багато. Але нині про них пишуть лише соціальні провидці Сполучених Штатів і Західної Європи. Про нове покоління дітей мегаполісів, які житимуть у світі комп’ютеризованих предметів побуту, необмеженого доступу до інформації та крайнього індивідуалізму.
Це така властивість людської психіки — знаходити для пояснення нового щось до нього подібне у минулому і працювати на аналогіях. Та недовга (судячи з усього) зупинка на шляху нашого сповзання до хаосу, яка припала на весну 2016-го, нагадала комусь епоху Кучми. Просто собі нагадала, а може й не просто, а за гроші. Хто знає. І от різного роду коментатори кинулися розповідати про те, що, мовляв, ми повертаємося до кучмізму, загомоніли про Kuchma light, «неокучмізм» та решту трендів, напівтрендів і т.д.
Франківськ є ідеальним містом для того, щоби стратити в собі рагуля. Франківськ достатньо повільний для такої вправи, адже досвід багатьох підтверджує: рагуля-у-собі швидко знищити не вдається. Це довга вправа, це шляхетне мистецтво впертих.
Хаотизовані території є небезпечнішими за ядерну зброю. Адже маленька ракета SM-3 Block3 ще за межами атмосфери збиває будь-яке 200-тонне чудисько на штиб пресловутої «Сатани», а от мільйони мігрантів ніякі ракети зупинити не здатні
Зрілі суспільства, як відомо, потребують передбачливих менеджерів і впертих законників. Суспільства-підлітки спазматично прагнуть героїв. Чим пацаватішим є суспільство, тим більше воно генерує потреби у канонізованих героях, тим більше для цього суспільства виробляють медійного героїзму (ледь не написав «героїну»).
Деякі наївні люди думають, що суспільні пружини стискаються самі. Що так їм, пружинам, хочеться. Що вони як сьогодні стиснуться, так потім і розпружуться. Типу, фіґня. Мовляв, всі скандали і кризи розвіються, як мара над старим цвинтарем
Слідкуючи за тим, як урядові відкручують набридлу голову в окулярах та прикручують вухату без окулярів, прикольно згадати історію попередніх (часто вже давно забутих) голів. Тих, які тягнули державного воза століття тому, під час інших війн і тієї самої корупції.