Це вже така традиція — кожного року їду до Ужгороду на цвітіння сакури. А на в’їзді до столиці Закарпаття завертаю до Павла Чучки, до його знаменитої «Деци у нотаря», де наливають смачний бограч, крижане пиво і тішать око концептуальними приколами на штиб картини, де на суботнику тринадцять ленінів несуть одну колоду.
«Нова Велика китайська стіна». Карикатура з журналу Puck (Пустун) — популярного американського сатиричного видання, яке виходило з 1871 по 1918 рік. Виглядає, що за понад 100 років світ не дуже й змінився…
Павло нині забіганий і заклопотаний, готує «Децу» до туристичного сезону. Проте незмінно гостинний. Дарує мені книжку про етногенез арійських народів у бойківсько-карпатській версії та — між іншим — кидає кілька фраз про те, що ще у «вегетаріанському» дві тисячі одинадцятому році, спілкуючись з єврочиновниками, передбачив всю оцю навколишню фіґню. Себто те, що прогресивні пацани зроблять з нас мишоловку для дядечка Пу (в сенсі «Pu», а не «Poo» й зовсім не «sweetie») та що нічого доброго з того не вийде.
Тема країни-мишоловки вже не вперше зринає у розмовах і в інтернет-публікаціях. Домозрощені конспірологи давно вже переконали себе та ближніх у тому, що «ето всьо прідумал Бжезинський», котрий у сучасному народному погляді на геополітику замінив хрестоматійного англійського лорда.
В принципі, все виглядає в межах банальної логіки обивателів. Мовляв, хитрі правителі світового закулісся зауважили, що один поганий дядька дуже-дуже переймається тим, щоби певна пострадянська країна не вийшла з-під його контролю. Заради цього химерного і малозрозумілого для постмодерної ери бажання дядько за півтора десятиліття вгатив (без жодних сподівань на повернення!) у таку дорогу для нього країну сто шістдесят мільярдів американських тугриків і виростив в ній безмежно тупу та безмежно корумповану еліту, яка замість вдячності навчилася крутити дядькові здоровенні дулі.
Подивувавшись дядьковій дивакуватості (а, радше, дикуватості), хитрі правителі вирішили приманити тупу і корумповану еліту згаданої країни дешевими цукерками та обіцянками назавжди визнати все-все нею вкрадене тричі законною та спадковою власністю. Еліта миттєво заслинилась, заверещала щось про громадянське суспільство і побігла до хитрунів за цукерками. А дикуватий дядько, замість того, щоби побажати тій еліті щасливо втопитися в глобальному акулячому ставку, сильно збудився, замахав ручками, прогнозовано поліз окуповувати дорогу для нього країну й не менш прогнозовано опинився у повній ср…ці.
Себто, нам кажуть, що події останніх років є втіленням далекоглядної й вельми цинічної стратегії, де меншу країну, населену архаїчними та некреативними піплами, навмисно хаотизують (тобто приносять в жертву) заради руйнування більшої країни, населеної такими ж малоцінними піплами, але більш агресивними, впертими та здатними ремонтувати отримані у спадок атомні бомби.
Тут в мене виникає класичне запитання: нахрєна козі баян? Усім геополітичним хитрунам давно відомо, що з пострадянського простору нічого такого, яке б визначало майбутнє людства, не вийшло. Республіки колишнього СРСР безнадійно відстали — і технічно, і логістично. Це лише смітники з індустріальним мотлохом. Тому ані поганий дядько, ані його менші клони нікого інформованого, за великим рахунком, не лякають.
Хитрунам також не потрібні хаотизовані території в Європі, бо вони є, вже навіть в силу свого географічного розташування, надмірним ризиком для історичних місць мешкання справжньої світової еліти. В тому плані хаотизовані території є небезпечнішими за ядерні ракети. Тому що розміщена на відносно невеликих есмінцях маленька ракета SM-3 Block3 збиває ще за межами атмосфери будь-яке двохсоттонне чудисько на штиб пресловутої «Сатани», а от мільйони мігрантів, які лізуть з хаотизованих територій на благословенні землі «золотого мільярду» ніякі ракети зупинити не здатні.
А ще навряд чи хтось у змозі так точно й безпомильно прорахувати всі деталі керованої хаотизації на землях, де стоять атомні електростанції та прокладені стратегічні для світової економіки сировинні і трансферні магістралі.
Радше за все ми маємо справу з політикою, котра постійно — й не завжди успішно — підлаштовується під стихію. Підлаштовується під стихію хаосу, який запустили не вчора, а сто років тому, коли вивели на історичну арену мільйонні озброєні маси неграмотних селян та озлоблених наймитів з люмпенами. Як на мене, світом все ще котяться хвилі від того землетрусу, що зруйнував старий класичний світ. Але, якщо раніше ці хвилі розбивалися об скелі західної політичної традиції та східного консерватизму, то тепер вони легко розмивають пісок реальності, з якої вийнято стрижень віри.
І ми йдемо розмитими землями хаосу.
Володимир Єшкілєв
Comments are closed.