Це така властивість людської психіки — знаходити для пояснення нового щось до нього подібне у минулому і працювати на аналогіях. Та недовга (судячи з усього) зупинка на шляху нашого сповзання до хаосу, яка припала на весну 2016-го, нагадала комусь епоху Кучми. Просто собі нагадала, а може й не просто, а за гроші. Хто знає. І от різного роду коментатори кинулися розповідати про те, що, мовляв, ми повертаємося до кучмізму, загомоніли про Kuchma light, «неокучмізм» та решту трендів, напівтрендів і т.д.
Насправді ж ніякого неокучмізму не передбачається. Режим, встановлений за часи президенства Кучми, базувався не лише на так-сяк зіграному «оркестрі олігархів». У його фундаменті був потужний сегмент пострадянської індустрії, продуктом та обличчям якого й виступав Кучма. Це були залишки радянських міністерств — важкої, середньої та спеціальної промисловості. За цими назвами ховалися ракетні та ядерні виробництва, численні підприємства ВПК, конструкторські бюро та науково-дослідні центри.
Саме вони у 1994 році здійснили «м’який переворот», відсторонили від влади Кравчука, котрий вже частково втратив зв’язок з реальністю, та усю його президентську рать, що складалася переважно з колишніх компартійних ідеологів, колгоспних мудрагелів і дивакуватих персонажів з козацькими вусами і пафосним мовленням кінця ХІХ століття. Цей переворот був простим актом самозбереження структури, яка існувала вже лише за інерцією. Адже імперія, яка створила ці промислові потужності та надавала сенс їхньому існуванню, померла.
З іншого боку, приречена структура відчайдушно (й не без успіху) ціле десятиліття опиралась відвертій архаїці колгоспних феодалів і містечкових інтелігентів. Структура не бажала помирати. Вона хотіла й далі робити ракети. Проте не було для кого. Історія світу пішла далі, залишивши їхнє минуле у вигляді масштабних нагромаджень вмонтованого у бетон металолому. Часи ракет в Україні закінчилися, почалася доба велетенських базарів, дрібних комерсантів і корумпованих ментів.
Таким чином «кучмізм» є, передовсім, політичною надбудовою реліктової індустрії, котру остаточно добили судоми євроінтеграції та події останніх років. Пострадянська промисловість канула у небуття. А вирощена за епохи Кучми паразитарна сировинно-спекулятивна олігархія зберегла свій вплив лише у певних «феодальних» анклавах. Тепер при владі в Україні компрадори, чітко зорієнтовані на потреби транснаціональних монополій та міжнародних лобістських груп. І при всьому їхньому бажанні встановити в Україні режим Kuchma light, соціально-економічних підстав для цього немає.
Компрадори не мають широкої соціальної бази для такого режиму. Не мають тих мільйонів робітників та інженерів колишнього радянського ВПК, на страхах і комплексах котрих стояла владна піраміда Кучми. Дрібна буржуазія торговельних міст, містечок та сіл компрадорів ненавидить, позаяк вони привели в Україну дешеві закордонні товари, дешеве їдло та потужні (теж закордонні) торгові мережі. Ще більш ненавидить компрадорів потенційна голота промислових міст, якій залишилося або з інженерів іти у стилісти, або виїжджати звідси нафіґ, або ж тупо здохнути.
Тому ніякого «режиму» в компрадорів не вийде. А вийде ще кілька місяців боротьби за потоки, тасування чиновницької колоди та поступової, проте невпинної, втрати контролю за ситуацією. Важко щось зберігати, якщо тебе ніхто не любить і ніхто тобі не довіряє. А вже щось будувати у такому крижаному потоці подій геть не вийде. Найцікавіше, що компрадори про це знають. Їм повідомили.
Привид батька (влада взірця 99-го року) до Гамлета (нинішніх горе-правителів) не прилетить навіть і з останнім попередженням (не вір, мій сину, тому пі…су!»). Готуємось зустрічати чотирьох капітанів. Одне лише непокоїть: щоби Фортінбрас не причалапав до нас — не приведи Боже! — у ведмежій шкурі.
Володимир Єшкілєв
