Тарас Прохасько — один із найбільш незвичайних українських письменників. Його стиль неможливо переплутати з іншим. Прохасько вже давно є…
Учора, 18 серпня, в Івано-Франківську пройшов перший день фестивалю “Porto Franko 2010”. Це був, власне, День Польщі, тому майже…
«Ми знаємо, як зробити Франківськ культурним центром Європи», – впевнено заявляє молодий композитор Роман Григорів. Разом із командою талановитих і креативних друзів він організовує у рідному місті велике мистецьке дійство під назвою «Porto Franko».
– Пане Василю, як криза вплинула на видавництво книг?– Скажу з точки зору видавця – в мене колись була своя друкарня, та зараз не вигідно її тримати. Замовлень мало і сусід-ні друкарні, щоб втриматися на плаву, скидають ціну, навіть у порівнянні із докризовим періодом. Лиш би друкувати, рухатися. Люди потрапили в халепу і в один момент стали вдвічі біднішими. Це відбивається і на книжках загалом.
У вівторок, 20 квітня, міською премією імені Івана Франка в галузі літератури відзначили відому франківську поетесу Галину Петросаняк – за книжку «Спокуса говорити». Інтриги, підводні течії, сумнівне коло експертів і «вузький прошарок» номінантів – приблизно так виглядає ситуація із врученням не лише цієї, але й інших премій.
Упродовж трьох днів (19‑21 лютого) в Івано-Франківську гостював камерний ансамбль з Києва «Nostri Temрoris». У суботу в культурно-мистецькому центрі «Є» особливо цікавим було взаємопроникнення музики в живопис і назворот. Молоді музиканти грали, а місцеві художники – малювали.
Загалом було п’ять імпрез (з 1989 по 1997‑й), що відбувалися кожні два роки. Ні до, ні після того, як вважають івано-франківські митці, нічого подібного не було. Ці виставки оглянули десятки тисяч відвідувачів
Андрухович – письменник, який став знаменитим, пишучи вірші, романи, есеї про себе самого. І зібрання ранніх творів «Моя остання…
Наприкінці року всі підводять підсумки. У пресі з’являються усілякі рейтинги на кшталт «найбагатший», «найуспішніший» тощо. «Репортер» також вирішив провести таке оцінювання за показником «найвпізнаваніший». Об’єктом дослідження обрали Івано-Франківськ. Чим відоме наше місто? Які речі формують його обличчя? Отже, сім номінацій — сім брендів.
Євгенія Ступ’як
Уже традиційно другого тижня осені Львів перетворю-ється на книжкову столицю Східної Європи. Цьогорічний, шістнадцятий Форум видавців відбувся з 10 по 13 вересня із красномовним закликом – «Час читати».
Той, хто вирішив дотриматись усіх неписаних законів цьогорічного і вже другого літературно-мистецького фестивалю «Потяг до Яремне» (25‑27 липня), добирався до центру подій потягом. Так довше, але цікавіше, ніж маршруткою, тим паче, якщо живеш «на асфальті». До того ж, є можливість налаштуватися на літературні читання, які й затягують переважну більшість молодого люду до Яремчі на три дні. Саме заради того, аби почути Прохаська, Іздрика, Поваляєву, Винничука, Бойченка, трохи молодших літераторів – Малярчук, Белея, Жеребецького, Карп’юка та інших. Покружляти майстер-класами, які влаштовували місцеві народні майстри. Поспостерігати за тим, як Василь Вірастюк влаштовує гуцульські забави. Потанцювати гуцулоч-ку на українському весіллі.
Надія Шегда 29 листопада, у суботу, в Івано-Франківську відбулося урочисте відкриття Культурно-мистецького Центру «Є». Те, що відкриття велетенської книгарні, яка покликана задовольнити, так би мовити, форматного читача і відвідувача, а окрім неї і арт-клубу «Гармидер», і кафе для найменших, і виставкової або конференц-зали відбулося саме в нашому обласному центрі, руйнує, за словами Юрія Макарова, забобон про те, що все в Україні найкраще — має відбуватися у столиці.
Надія Шегда Така маленька «Химера», а стільки люду! У п’ятницю, 10 жовтня, вона вмістила усіх, а всіх було близько двохсот. Серед справді зацікавлених і тих, хто, безперечно, є шанувальником кіно, навіть якщо йдеться про аматорське, були ті, хто прийшов подивитися на себе, на своє кіно, а також ті, хто з часом обов’язково зніматиме сам. Чому так? Бо справді тих, кого фестиваль короткометражного відео «КУБ» надихнув взяти до рук камеру, а, можливо, й стати учасником цього фесту наступного року, виявилось чимало, що, погодьтеся, неабиякий результат. Тож, словами арт-директора «Химери» Анатолія Звіжинського, — «фестиваль приречений на продовження». А поки… дещо про перший.
Тетяна Соболик Ми не маємо ні найменшого здогаду, що щось може статися з людьми, з якими пересікаємося щодня або випадково бачимося раз на п’ять років. Не припускаємо ні на секунди, коли «взахльоб» читаємо книгу, що вже під час читання наступної письменника просто не буде. Не знаємо про те, що смерть людини може так сильно ранити не лише його близьких, а й тих, для кого він був чи то випадковим знайомим, чи то літерами постмодерністських замальовок.