Культура

Фестиваль від «КУБу»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Надія Шегда Така маленька «Химера», а стільки люду! У п’ятницю, 10 жовтня, вона вмістила усіх, а всіх було близько двохсот. Серед справді зацікавлених і тих, хто, безперечно, є шанувальником кіно, навіть якщо йдеться про аматорське, були ті, хто прийшов подивитися на себе, на своє кіно, а також ті, хто з часом обов’язково зніматиме сам. Чому так? Бо справді тих, кого фестиваль короткометражного відео «КУБ» надихнув взяти до рук камеру, а, можливо, й стати учасником цього фесту наступного року, виявилось чимало, що, погодьтеся, неабиякий результат. Тож, словами арт-директора «Химери» Анатолія Звіжинського, — «фестиваль приречений на продовження». А поки… дещо про перший. 

 

Тож, дивитися на себе, безперечно, цікаво завжди. Але важливо, аби цікаво було й іншим. А це вже для тих, хто знімає.

Відеомініатюри аматорів, створені 32 авторами з України та з-за кордону, синхронно демонструвались у всіх залах «Химери». 65 робіт впродовж майже п’яти годин оцінювало журі у складі Ярослава Підгори-Гвяздовського, Юрія Іздрика, Мирослава Ганюшкіна, Анатолія Звіжинського та Ольги Михайлюк.

Короткометражне відео було представлене у категоріях — відеоарт, ігрове відео, документальне відео, анімація.

Кожен глядач мав змогу висловити свою реакцію на побачене в АНКЕТІ, яка була роздана кожному. Дещо дивно, але у ТРЕШ-ЛИСТІ, де серед п’яти номінацій була «нудний», себто фільм, таке почесне означення отримала кінометражка під назвою «Місто, якого нема» (автор Роман Шевців). «Дивно, що не був відзначений мультфільм Андрія Лисака «РЕZ», — з подивом і цікавістю коментувала після перегляду редактор програм ОТБ «Галичина» Галина Філіпова. Різнилася і реакція «химерних» залів на ті чи інші сюжети. Вочевидь тому, що аудиторія у кожному з них різнилася. Приміром, коли «студентська» зала гучніла оплесками, то у четвертій, там, де було журі, — панувало затишшя.

Були у відеороботах і сміливі експерименти, і оригінальність, і те, що викликало огиду. Проте було без обмежень, кожен творець міг почуватися вільно і не думати про постскриптові зауваження. Як виявилось, саме у тому, щоб не відбирати, а показати повну картину, полягає унікальність фестивалю.

Що думає з цього приводу кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський, ми довідалися вже після того, як фестивальний вечір був позаду: «Всі фільми непрофесійні, тому критикувати їх з точки зору професіоналізму не можна. Ідея, чіткість і риси пофесіоналізму були у кількох фільмах. Було й те, що з точки зору моралі аморально, але самоіронія режисера нівелює все негативне відчуття. Інша справа, що можна емоційно реагувати, як це робив зал. Фільм, який отримав гран-прі, до речі, теж не є професіональним чи, навіть, дотепним, але… реноме для участі в інших фестивалях автор матиме безперечно».

Тож, гран-прі фестивалю (а в дарунок — відеокамеру) отримав іванофранківець Віталій Чупак за фільм «Дружба». Ним створений і фільм «Сотка», що викликав у присутніх неоднозначний сміх. Щодо зауважень, то ось деякі:

1.    Все ж, мабуть, не варто організаторам подавати свої роботи, щоби у журі не було спокуси їх відзначати.

2.    Хотілось би, щоб перед показом назагал був проведений все?таки відбір кращих робіт, бо навіть оцінювати є складно.
Інші прорахунки, що організаторам, певно, відомі, насправді дуже мізерні, бо найголовніше і найвеселіше, що завдяки «КУБу» в нашому місті з’явився новий привід для реалізації творчих креативних ідей…

А щодо критики, то робити це сповна можемо тільки тоді, коли пропонуємо альтернативу.

Тож нехай ще і ще відбувається творення українського відео, а через рік чекатимемо на втілення нових зудумів у форматі ВІДЕО.