В історії 9 вересня є багатим на події, однією із них є народження українського письменника, поета, драматурга, зачинателя сучасної української літератури, громадського діяча Івана Котляревського.
Іван Котляревський народився ( 1769 — 1838) в Полтаві в сім’ї канцеляриста. Початкову освіту отримував у дяка, пише dovidka.biz.ua.
Багато біографів схиляються до того, що саме через нещасливе кохання учитель Котляревський пішов в армію і до кінця життя так і не одружився.
Замолоду вчителював на Полтавщині по панських маєтках і був закоханий в одну свою ученицю, Марію. Батько її до Котляревського ставився добре, але Марія вже була обіцяна іншому. Учителеві на це натякнули. Він негайно покинув і той маєток, і цивільне життя, й пішов в армію. Став кадетом Сіверського карабінерського полку.
27-річний кадет — незвичайно для тих часів. Учинок цілком донкіхотський: сісти на коня й залишатися гордим сумним лицарем, вірним своєму коханню. Він потім так і не одружився. А мундир, можливо, нагадував йому про обітницю самотнього лицарства. «Дон Кіхот» Сервантеса, до речі, був у його бібліотеці, серед античних і нових книжок.
Поема «Енеїда» стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.
Хоча його «Енеїда» мала великий резонанс у всій Російській імперії. Котляревського друкували в тодішніх престижних журналах поруч із Пушкіним. Утім, видати «Енеїду» так і не зміг: просив 2000 крб., а московські видавці не давали й половини. Відставний майор Котляревський мав пенсію 500 крб. на рік.»Енеїді» присвятив понад чверть століття
“Наталку Полтавку” найбільше ставили за німецької окупації.
Ця п”єса — праматір нової української драми. Сюжет нібито й невибагливий, а її популярність не згасає вже майже 200 літ. Пік припав на Другу світову. “Наталку” ставили по обидва боки радянсько-німецького фронту, і то частіше — на окупованій території. Те, що коханого десь нема “вже четвертий рік”, діяло на публіку магічно.
У радянському театрі персонажів п‘єси вульгаризували. У Наталці підкреслювали “простоту”, а Возного грали як смішного дурня. Насправді ж Котляревський писав цю роль для себе і з себе. Та й не простого роду ні Наталка, ні Возний. Вона співає пісні Марусі Чурай, він — пісні на слова Сковороди — “Всякому городу нрав і права”. Отже, не рядовими особистостями були обоє. В історії нашого театру були спроби зробити Возного героєм-донкіхотом, філософом-сковородинцем. Але помітного успіху не мали.
Віддав 25 років службі на посаді наглядача (директора) дому виховання дітей бідних дворян у Полтаві. За це, власне, й одержав від царя чин майора.
На його могилі в Полтаві на першому пам’ятнику було написано: «Майор Котляревский, сочинитель малороссийской «Энеиды». Через 100 літ пам‘ятник оновили і згадка про військовий чин зникла.
Прямих нащадків він не залишив. Перед смертю відпустив на волю кріпаків — шість душ. А дім на горі в Полтаві заповів своїй економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові. Кажуть, у них був таємний роман. Так це чи ні — ніхто вже не дізнається.
