При різних режимах ремесло завжди було в пошані Надія Шегда За три дні (8?10 травня) майдан Шептицького в Івано-Франківську перетворився на справжню ковальську столицю. Гучніло постукуванням молотків, ясніло спалахуванням вогню, дзвеніло холодною зброєю і не тільки, — словом, розбігалися очі від подивування, яким цікавим і різним є світ, у якому живе Коваль.
Дарма, що чорні руки і фартух, об який витерто не один різець, точило та інші ковальські інструменти. Дарма, що печуть очі та іноді дошкуляє втома, муляє відчуття спраги. Та навіть це далеко не все, що можна було розгледіти на майстрові, який вперто, зосереджено і старанно витесував щось цікаве, аби почепити на композицію-раму для фото. До речі, після відкриття «Свята ковалів 2009», а разом з тим і композиції «Дерево щастя» — витвору ковальських рук на минулорічному фестивалі — було оголошено про те, що за три дні ковалі мають завдання створити нову композицію під назвою «В рамках ковальських традицій».
Кожна делегація, а їх з різних куточків світу на цьогорічному святі було за 25 (із Швеції, Фінляндії, Росії, Узбекистану, Ізраїлю, Норвегії, Франції, Німеччини, Австрії, Голландії, Бельгії, Литви, вперше — з Нової Зеландії та інших держав), намагалася виокремитись оригінальністю. Французи, приміром, (їх приїхало дев’ятеро) втнули аж цілу гірляндову композицію — все, що потрібно для того, хто раптом вирішить вчитися ковальському ремеслу.
До речі, опанувати ремісничу професію зовсім не складно, як запевняє коваль з 20?річним досвідом, голова франківської, всеукраїнської спілки ковалів, а також ініціатор та організатор цього міжнародного дійства Сергій Полуботько. Проте для себе він чітко відділяє художнє ковальство від роботи і замовлень, себто від заробітку. Каже, що ремісничі принципи і творчість — то різне. Щоб не втратити себе як творчу особистість, він намагається балансувати.
«Повна свобода дій, молоток і метал — ото й усе, що нам, ковалям, потрібно, — каже старший викладач кафедри металу львівської Академії мистецтв Аскольд Стернюк. — Важливо, щоб була ідея, далі — гармонія пропорцій».
Спеціалізація пана Стернюка — камерний і сакральний метал малих форм. Також робить геть різне: ювілярку, п’ятиметрові хрести на церковні бані, релікварі до церкви на мощі святих. Коваль каже, що перебування на такому фестивалі для нього — справжнє свято, бо коли в університеті вдосконалюють мету, часто забувають про ремесло. За його словами, у навчальних спеціалізованих закладах таки бракує викладачів, які б навчали саме ремеслу.
Колоритний дядько з Чернівців Євген Олексіїв разом з молодими майстрами із буковинського краю втнув таке, на що роздивлятися бажано з авторськими коментарями. «Це — зброя особливого призначення, — каже пан Євген. — Меч, а на кінці — сапка. Такий дарунок цілком би підійшов депутатам Верховної Ради із закликом: Починайте працювати, як ні — будемо воювати!». Автор задуму каже, що виношував бачення цієї роботи близько року. Розповідати про ковальську справу він може безконечно. Та найголовніше, каже пан Олексій, що «українським ковалям завжди допомагає Господь, і вони настільки потужні у своїй майстерності, винахідливості, що багатьом депутатам не зашкодило б у них повчитися». Більше того, якщо розділити суспільство на касти, то коваль, за словами буковинця, буде на дві голови вище нардепа. Щоправда, пригадав пан Євген Володимира Литвина, який позаторік на луцькому фестивалі «Солом’яний птах» змайстрував доволі складну підкову, оскільки треба було пройти вісім операцій.
«Найперше для мене у цій справі — спосіб виконання. Кінцевий результат — краса, — як гітара, як скрипка і лінія жінки», — ось такий простий секрет ковальської майстерності. Ковальство, до речі, ніколи не було справою життя пана Олексія. Працювати з металом він почав лише п’ять років тому, майже випадково. Його попросили намалювати ескіз роботи (займався архітектурним проектуванням). І коли він побачив, як залізо перетворюється на пластилін, то зрозумів, що з нього можна ліпити жінку. Так і його поглинуло бажання без зволікань зайнятися ковкою.
Майстри київської кузні привезли в дарунок для Франківська втілену ідею Сергія Пірсова — знак Сварги, який вважається покровителем ковалів і вогню.
Вже традиційно на третій день фестивалю відбулося відкриття VIII міжнародної виставки під назвою «Орнаментальне ковальство». Свої роботи на святі ковалів розмістили і студенти.
Ще багато розповідали гості та господарі фестивалю, але таємниче дійство, на якому владарював на майдані Шептицького сам Гефест, краще було бачити.
І ще: ось так, щоденною копіткою працею робиться народна дипломатія. До речі, значно результативніше, ніж нашими депутатами…
