Культура

Галина Савчин: «Я єдина Баба Яга, і мені немає рівних»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Надія Шегда Її впізнає маленький глядач, показуючи пальцями то на вулицях міста, то в дитячих садках. Їй, актрисі Івано-Франківського академічного театру ляльок ім. М. Підгірянки Галині Савчин, 12 лютого виповнюється…, а не скажемо скільки. З них 30 років творчої діяльності. В її рідному театрі вона вкотре вийде на сцену у виставі «Кривенька качечка» і подарує дітям себе, свої вміння, свій талант.

Жити дійствами, перетвореннями пані Галина почала ще з дитячого садка. На шкільних конкурсах читців отримувала перші місця. До закінчення десятирічки займалась у драмгуртку Нінель Пашко. Після гуртка, за рекомендацією Пашко, не маючи спеціальної освіти, талановита дівчина прийшла на роботу до лялькового театру. Далі — акторське відділення Калуського училища (курс Анатолія Грицана, нині — директор Івано-Франківського інституту мистецтв). «Все діставалося працею, але поруч були хороші актори зі спеціальною освітою, от приміром, Надія Семенкович», — каже Галина Савчин.

Постійне бажання професійно зростати й дотепер не полишає енергійну актрису. Два роки тому пані Галина здобула другу вищу освіту (спеціальність «Театральне мистецтво»), після чого її перевели на ставку режисера-постановника.

Ось так від актриси допоміжного складу, до першої, другої категорії, а відтак — найвища ступінь майстра сцени. Окрім того, що грає, зажди цікава і дещо несподівана актриса організовує новорічні дійства і свята.

Понад сотня зіграних ролей, участь у всеукраїнських і міжнародних фестивалях: у Бельгії, Естонії, Литві, Угорщині, Польщі, Франції, Росії та ін. І постійна щоденна праця над собою: тренажі, пластика.

Перша її робота — роль Лева та Мав­почки у виставі «Сембо» Єлісєєва. Далі — ролі Зайчиків, Поросят, Колобків, Івасиків, Бабусь-Ягусь. Щодо останньої, то, як стверджує сама актриса, їй у театрі немає рівних. «Йдучи вулицею, — каже пані Галина, — чую: «Мамо, мамо! Дивись, баба Яга пішла!». Діти все пам’ятають, а це ой як приємно!». Колеги дивуються, а Галина Савчин, після кульбітів на сцені (роль чортика у новорічних виставах), запевняє: «Я ще 20 років буду кувиркатися!», — і це, зауважимо, після неабияких проблем з хребтом.

Цікаві образи, характери та найяскравіші ролі ювілярки — це Маленька Фея (вистава «Чаклун і Фея»), Лисиця («Лисиця і ведмідь»), Баба (художник Микола Данько охрестив — «Баба Галя»), Фімушка («Дзвони Лебеді»). За словами актриси, роль Фімушки є для неї чи не найдорожчою, адже «ця роль драматична і грати її було нелегко».

Передати лялькою драматизм для актора є непростим завданням. «Коли мені вперше запропонували роль Лева, рука мліла», — пригадує Галина Савчин. Але згодом, вже розуміючи техніку, дивлячись на ляльку, розпочиналися пошуки: голосу, рухів, поведінки. Пригадувалося власне дитяче перекривлювання пташок і собак. Справжній майстер здатний перенести на ляльку свій внутрішній стан — лише тоді не забариться реакція дітей — найкращих, найемоційніших глядачів. «Від того, як діти сміються, реагують, отримую таку насолоду!», — каже пані Галина. За її словами, «зараз діти — акселерати, а тому вимагають більшого і серйознішого, розумнішого».

Довкола — багато негативу, каже актриса, а тому актори намагаються грати так, аби діти виходили з театру ляльок натхненними на добро. Та й акторові абстрагуватися від ролі важко, коли він виходить у життя, за лаштунки сцени. Особливо, якщо роль перегукується із власною долею. Є така роль і в Галини Савчин — у виставі для дорослого глядача «Егле — королева вужів». Прем’єра відбулася минулого року. Акторка передає сильний емоційний стан героїні Егле. «Все пережите я виклала у цій ролі: моя героїня все втрачає і опиняється на розпутті. Як і в моєї героїні, частина мого життя — теж уже за спиною». Театр — це її дім, сім’я, друзі та батьки. «Тут у мене з’являються крила, бо знаю, що несу дітям насолоду, віддаю частинку себе», — з усміхом каже ювілярка.

Любити свою роботу і маленького глядача — оце й усе, що потрібно для того, аби сказати: «Я знаю, в чому секрет акторської майстерності».

Отже, вірити в добро і казку, вчитися любити і творити можна завдяки й тим, хто «ховається» за ляльками. Ми вас впізнаємо, знайдемо і прийдемо знову. Добра і справжньої казки вам, пані Галино!