За часів німецької окупації єврейські цвинтарі нищили, за совітів надгробками встеляли вулиці й використовували як матеріал для пам’ятників.
Тепер мацеви, які посмертно вшановували людей, доводиться відкопувати й повертати на місце. Недавно в Івано-Франківську шість таких надгробків знайшли серед будівельного сміття, пише Репортер.
Рожеві камені
Марина Сєдова народилась у Сиктивкарі, в Росії, але вже чотири роки живе у Франківську. Тут знайшла притулок від путінського режиму і говорить ідеальною українською. А також відшукала своє захоплення – єврейську історію, навіть вивчає юдаїку в Києво-Могилянській академії. Крім того, за запитом проводить екскурсії єврейськими місцями в місті.
Про те, що на будівництві в Чернієві знайшли єврейські надгробки, дівчина дізналася із соцмереж.
«Я побачила пост людини, яка випадково натрапила на мацеви. Зв’язалася з ним, ми з’їздили в Черніїв. Надгробки лежали просто в купі ґрунту, – розповідає Марина Сєдова. – Припускаємо, що у Франківську щось розбирали, а потім будівельне сміття просто вивезли за місто».
Марина й волонтери знайшли шість мацев. Втім, скоріш за все, там є ще. Але відкопати їх не так просто.
«Це велике поле, кілька гектарів, на якому вантажними машинами зсипані купи землі, – розповідає волонтер Максим Мурзов. – Нас було дев’ятеро, працювали вручну, використовували троси. Деякі надгробки могли понести, а дві найбільші мацеви просто не могли підняти. Одна важить не менше 400 кг, а тягнути їх довелося десь 200 м. Потім підняли плити тросами на вантажівку з евакуатором і відвезли на цвинтар».
Зараз вони намагаються з’ясувати, кому належали надгробні плити. Якщо вдасться знайти щось більше, можливо, Марина напише про це окрему статтю.
«Три мацеви – жіночі, на інших нічого незрозуміло – лише частина уламку, просто візерунки, немає написів, – каже Сєдова. – Шоста й найбільша – чоловіча мацева, вона належала релігійній людині, скоріш за все, якомусь рабину. Там текст релігійного змісту і зображений глечик, символ левітів».
За словами волонтерки, усі мацеви – рожевого кольору, можливо, їх використали для якогось будівництва якраз через колір. Але їх точно забрали з одного цвинтаря, про це свідчать дати поховання на надгробках. Найстаріша плита – 1926 року, а найпізніша – 1939.
За словами франківського рабина Мойше Лейб Колесника, надгробки дійсно взяті з нового кладовища. Вже вдалося ідентифікувати імена трьох померлих жінок. За інформацією з метрик, усі вони жили й померли у Станиславові.
Ганебна практика
В Івано-Франківську було два єврейські цвинтарі. Старий – на місці сучасного «Космосу». Там уже не було місця на поховання. Тож кладовище закрили у 1930 році, а повністю знищили під час будівництва кінотеатру в радянські часи. Нове єврейське кладовище вирішили відкрити за в’язницею «Діброва». Як пише краєзнавець Іван Бондарев, точна дата відкриття цвинтаря невідома, але перші поховання датовані 1926 роком.
Зараз до цвинтаря, чи скоріше до його залишків, можна дійти однією з вулиць попри особняки за міським озером. За високим кам’яним парканом – велика площа, але могил вдалося відновити небагато.
За словами Бондарева, під час німецької окупації цвинтар перетворився на арену масових розстрілів. Вперше нацисти розстріляли тут близько 10 000 людей 12 жовтня 1941 року. Трупи скидали у заздалегідь викопані братські могили.
Після війни цвинтар продовжував працювати, тут ховали нових євреїв, які прибули в місто. Втім, за словами краєзнавця, у шістдесятих радянська влада порвала стосунки з Ізраїлем і кладовище закрили.
«За часів СРСР це була ганебна практика. Знищували цілі масиви поховань, їх віддавали під забудову, – говорить Максим Мурзов. – Під час знищення часто були випадки, коли матеріал з пам’ятників чи склепів використовували для всяких робіт, не розуміючи, що це неетично з моральної точки зору. На одній із мацев, які ми привезли, є чіткий відбиток іржавої труби. Тобто, вони використовувалися як будівельний матеріал».
За словами директора комунального підприємства «Пам’ять» Василя Тимківа, навіть пам’ятник енкаведистам у Франківську був складений з надгробків з нового єврейського цвинтаря.
«До війни євреї жили у кожному більшому містечку, всюди були їхні цвинтарі, – говорить Василь Тимків. – Майже всюди кладовища нищили – і німці, і радянська влада. На жаль, це була повсюдна практика. Нас ще цікавить локалізація поховань, пов’язана з єврейським геноцидом з боку німецької влади. Так само є місця, які треба меморіалізувати».
Треба шукати
Комунальне підприємство «Пам’ять» займається пошуком і перепохованням жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів на території Івано-Франківщини. Вони відгукнулися на заклик активістів допомогти з розкопками мацев. Тепер планують продовжити пошуки на тому місці.
«Там гори того будівельного сміття, можливо, серед нього вдасться знайти інші надгробні плити або якісь інші артефакти, пов’язані з похованням, – говорить Василь Тимків. – Я маю припущення, що плити – не безпосередньо з цвинтаря, а вже з якоїсь реконструкції чи якогось подвір’я. Було б цікаво з’ясувати, звідки саме. Хоча, туди, напевно, звозили будівельне сміття з різних майданчиків».
Поки що, за словами Тимківа, надгробки залишать на єврейському кладовищі за озером. Яка їхня подальша доля, поки що невідомо.
«Майже неможливо точно визначити, на якому місці була та чи інша плита, бо немає архівних документів, які б чітко це пояснювали, – пояснює Василь Тимків. – Є така європейська практика – розкладати надгробні плити у довільному порядку, як меморіальний об’єкт, відновлюючи історичну пам’ять. Також є багато розбитих плит. Але навіть у такому вигляді, на мою думку, їх можна відновити».
Мацеви під ногами. В чому суть міжрелігійного конфлікту в Коломиї (ФОТО)
Але зараз основне завдання, каже директор КП «Пам’ять», – віднайти інші надгробки або пов’язані з ними речі.
