Історик Алоїз Шарловський у своїй книзі «Станиславів і станиславівський повіт з погляду історичного та географічно-статистичного» наводить цікаві дані про кількість міського населення, пише Репортер.
Поштівка з колекції Олега Гречаника. Фото Ігоря Гудзя
У 1880 році в місті проживало 18 626 цивільних. Їхній національний склад відповідає віросповіданням: римо-католики (тобто поляки) – 5584, греко-католики (українці) – 2793, вірмено-католики – 90, євангелісти (німці) – 134, англіканин – 1, греко-орієнталіст – 1, юдеї – 10 023. Як бачимо, євреї становили понад 50 % мешканців і така пропорція зберігалась аж до початку Другої світової війни.
Єврейською громадою керувала релігійна рада – кагал. На івриті «кахал» означає «зібрання народу». Станиславівський кагал містився на перехресті сучасних вулиць Вітовського і Лесі Українки. На поштівці це двоповерховий будинок праворуч. На жаль, ми не знаємо точної дати зведення кам’яниці. На мапі 1848 року не те що будинку – навіть вулиці Вітовського ще нема. Потім була нищівна Мармулядова пожежа 1868-го, яка капітально спустошила середмістя. Отже, ймовірний час спорудження будинку – 1870-1880-ті. Про це свідчить і архітектурний стиль історизму, притаманний тій епосі. Ми не побачимо тут якихось особливих прикрас – будинок виконував адміністративні функції та був власністю єврейської громади, яка гроші на вітер не кидала.
Весь перший поверх зайнятий вітринами та входами до численних крамничок. Усі ці торгові площі були в оренді і їхні власники регулярно сплачували ренту кагалу. Засідання релігійної ради відбувалось на другому поверсі. Вона складалась із трьох керівників та кількох членів ради, яких обирала громада. Загальна кількість кагалу змінювалась – від 18 до 24 осіб.
Наприкінці ХІХ століття старий кагал потопав у корупції. Фактично, це була приватна «лавочка» споріднених родин Гальпернів і Горовіців. Після виборів 1887 до релігійної ради потрапили троє братів Гальпернів (Герш, Йоель і Ліпа), п’ять Горовіців (Ліпа, його син Якуб, брат Пінкас, двоє їхніх родичів – Абрагам і Якоб-Озія), і ще тесть останнього Абрагам Шльоссер. Тобто з 18 членів кагалу половину становили близькі родичі. Якщо додати, що представники Горовіців понад сотню років були станиславівськими рабинами, а голова клану Гальпернів вважався найбагатшим купцем, то неважко здогадатись, кому насправді належала влада у місті.
Побожні євреї регулярно сплачували податки до релігійної ради, але на що витрачались ці гроші, знали лише Гальперни та Горовіци. Аби не допустити до кагалу чужинців, очільники ради вдавались до всіляких хитрощів. За вимогами тодішнього статуту, виборче право мали чоловіки, які сплачували так званий доместикальний податок. А сплачували його тільки ті, кого оподатковувала обрана для цього релігійною радою комісія. Із 2000 євреїв, що платили державні податки, комісія оподатковувала лише 700 осіб, яких вносила у виборчі списки. Зрозуміло, що всі вони були гарячими прихильниками партії Гальпернів-Горовіців. Багато інтелігентів не брали участь у виборах, оскільки комісія їх «не бачила», релігійний податок з них не збирала і до списків не заносила.
Через це єврейська інтелігенція не мала жодного впливу на громадські справи, а в релігійній раді засідали малограмотні люди, які ніколи не ходили до загальної школи. Історик Леон Штрайт писав, що «через цілковите усунення інтелігенції, котра могла б дбати про громадське господарство, у станиславівському кагалі панував найбільший розлад і зменшувалися річні прибутки громади».
Але будь-якій монополії рано чи пізно наступає край. Після численних звернень до австрійської влади місцеві лікарі, адвокати та інженери домоглися того, аби у кагалі не засідав більш ніж один представник однієї родини.
Під час німецької окупації комендантом Станіслава став колишній льотчик Бо. Він мав якусь патологічну тягу до руйнування і в 1942 році знищив весь єврейський квартал, разом з кагалом і синагогою. Сьогодні там сквер Руської Трійці.
