Радянську архітектуру на вулицях Івано-Франківська впізнати легко. Той стиль важко сплутати з іншими. І хоч архітектори доби «розвиненого соціалізму» не мали багато простору для творчості, цікаві проекти
таки траплялися. Зокрема й нереалізовані…
Імперська помпезність
Не минуло й місяця, як відгриміли останні бої в Європі, а у Станіславі вже ламали голову над пам’ятником переможцям. Розглядали кілька проектів, обговорювали місця їх встановлення. Газета «Прикарпатська правда» за 6 червня 1945 року надрукувала ескіз монумента «Визволення Прикарпаття» (1).
Під фото інформативний підпис: «В майстерні обласного архітектора опрацьовуються проекти нових площ, вулиць, окремих будинків Станіслава. Вище подаємо репродукцію одного з варіантів площі імені А. Міцкевича в Станіславі. Автор – обласний архітектор В. Клочко».
У центрі площі бачимо помпезний пам’ятник із двома фігурами червоноармійців, який за висотою мало чим поступається ратуші. Сьогодні там сквер Руської трійці, але на проекті не видно жодного дерева. Річ у тому, що скверу ще не існувало. У 1945 році на тій ділянці були руїни старих будинків.
Із сусідніх споруд можна впізнати лише головний корпус медуніверситету. Квартал ліворуч повністю перебудований – австрійські кам’яниці поступилися місцем будинкам у стилі «сталінський ампір». Задум архітектора Клочка передбачав колосальні капіталовкладення та масштабні будівельні роботи. Тому обмежились скромним сквериком, а пам’ятник визволителям спорудили лише у 1969-му – на Північному бульварі, за зовсім іншим проектом.
На перешкоді стали… дуби
Із сорокових перенесемось на початок сімдесятих років. Фото № 2 підписано як «Літній театр в Івано-Франківську». За словами архітектора Ярослава Гуменюка, цей проект виконав його колега – Борис Давидович.
«Близько 1970 року міськвиконком замовив управлінню капітального будівництва проект літнього театру, – згадує Гуменюк. – Ця споруда мала постати у парку Шевченка, поблизу лебединого озера. На той час Давидович вже був досвідченим архітектором, проектував початок вулиці Набережної, перша 9-поверхівка міста зведена за його кресленнями. Театр був цікавий, нахилена трибуна давала б глядачам з останніх рядів змогу добре бачити сцену. Під амфітеатром передбачалось розміщення просторих виставкових залів. Характерною особливістю проекту було кріплення несучих конструкцій на вантах – потужних металевих тросах».
Але замість оригінального театру під відкритим небом маємо примітивну літню естраду. Офіційною причиною відмови від проекту стало те, що в ході його реалізації в парку мали порізати багато старих дубів. Кажуть, частина громадськості обурилась і природу відстояли, хоча тоді до суспільної думки прислухалися мало. Скоріш за все, справа у банальній економії грошей.
Ніби «Беркут»…
У колекції архітектора Зеновія Соколовського є цікавий слайд (№ 3). Якщо уважно придивитись, то в лівому нижньому куті можна розібрати напис «Перспектива забудови лівої сторони вул. Набережної в м. Івано-Франківську».
«Я точно не знаю, хто автор цього проекту, – каже Соколовський, – але за манерою виконання малюнок нагадує роботи архітектора Леоніда Попиченка. Створений він на початку 1970-х. Де це конкретно? Ймовірно, на перетині Набережної Стефаника та вулиці Флотської, поблизу університету нафти і газу».
Можливо, хтось помітить схожість запроектованого ресторану «Карпати» із рестораном «Беркут» на Яблуницькому перевалі. Але подібна архітектура із різко заломленими дахами була притаманна нашій місцевості через значну кількість опадів. Тоді у Франківську вже були одні «Карпати» – біля міського озера, де тепер «Садко». Потім для цього ресторану збудували інше велике приміщення навпроти медуніверситету на Галицькій. Як бачимо, попередньо його планували на Набережній.
Однак найцікавішим на малюнку є не ресторан. Зверніть увагу на висотки позаду, а ще краще перерахуйте їхні поверхи. Та, що лівіше налічує 16, а правіша – цілих 17! Таких хмарочосів у нашому місті немає досі. Невідомо, чому відмовились від проекту, але перша 14-поверхівка Франківська була споруджена у 1990 році саме на цьому перехресті.
Офіс на Карла Маркса
У сімдесятих роках «Прикарпатська правда» мала рубрику, де друкувались проекти громадських об’єктів. Називалась вона «Вікно у завтра», але для деяких споруд це «завтра» так і не настало.
Наприклад, для Будинку спілок (№ 4). У вересні 1974-го газета презентувала проект архітектора Ярослава Гуменюка. Споруда мала постати на місці знесених одноповерхових будиночків на вулиці Карла Маркса (Грушевського), навпроти тодішнього міськкому партії. За задумом архітектора, новобудова складалася з дев’ятиповерхового адмінкорпусу, із просторими кабінетами на 260 робочих місць, залом президії, архіву, кафе на 50 місць і двох ліфтів. Цей корпус з’єднувався з овальним двоповерховим конференц-залом на 300 місць, де мали крутити фільми, проводити симпозіуми, виступати артисти естради. Перед комплексом планувалось обладнати декоративний басейн, флагшток і кілька інших малих архітектурних форм.
Будівництво мало стартувати у 1976 році, але так і не почалось. Спочатку там розміщувалась міська дошка пошани, а вже за незалежності спорудили будинок філії Нацбанку України.
«Коробка» для одягу
На розі теперішніх вулиць Мельника і Січових Стрільців колись працювала стоматологічна поліклініка. Вона знаходилась у старій кам’яниці, яку завалили та стали готувати будмайданчик. Мешканка Івано-Франківська Силантьєва запитала у «Прикарпатської правди», що там має бути? 28 березня 1975 газета дала відповідь – п’ятиповерховий Будинок одягу (№ 5).
Головний архітектор проекту А. Цьомик зробив читачам віртуальну екскурсію по майбутній новобудові: «На першому поверсі передбачено розмістити відділи змішаної торгівлі (чоловічий та жіночій одяг). В окремій добудові знаходиться демонстраційний зал. Другий поверх – відділ дитячого, третій – жіночого і четвертий – чоловічого одягу. На п’ятому поверсі – відділ торгівлі у кредит і складські приміщення. Будинок розрахований на сто робочих місць, а всього в ньому працюватиме майже двісті чоловік».
Зовні Будинок одягу виглядав як велетенська коробка зі скла і бетону, тому, може, добре, що його не збудували. Хоча, у 2007 фірма «Екстім» звела тут житлову кам’яницю, яка має значно більше поверхів…
Далі буде.
