Про вибух у Бейруті, напевно, чули всі. Страшні руйнування, багато загиблих і поранених, за попередньою інформацією, стали наслідком звичайної недбалості. Подібна трагедія, але у менших масштабах, трапилась у Станіславі під час війни.
Про неї у своїх спогадах пише Збігнев Домбровський, який був тоді підлітком, пише Репортер.
У березні 1944 року Червона армія прорвала фронт і швидко наближалася до міста. Серед німецької адміністрації та фольксдойчів паніка, через Станіслав відступають на захід військові колони. Кілька вантажівок зупиняються на вулиці Словацького (теперішня – Тарнавського). Усі авто були тентовані, що везли – невідомо, можливо, боєприпаси. Чи якась з машин зламалась, чи водії отримали наказ чекати, але стояли вони довго, майже цілу ніч. І десь під ранок одна з вантажівок загорілась. Потім припускали, що водій хотів зігрітися за допомогою паяльної лампи, адже ночі були зимні. Вогонь швидко перекинувся на сусідні машини і незабаром запалала уся колона.
Мешканців сусідніх вілл зацікавило, чому вночі раптом стало світло як вдень. Люди підійшли до вікон… і тут вантажівки стали вибухати. Ударною хвилею вибило усі вікна. Загинув директор жіночого педагогічного ліцею Міхал Аксентій, його донька Марія. Від уламків скла назавжди втратили зір його дружина, син Роман і кузина Марія.
Збігнев Домбровський мешкав у будинку, що стояв за 700 метрів від автоколони. Але в нього теж побило всі шиби, а на город прилетіла каністра з-під бензину. Коли вибухи припинились, хлопець пішов подивитись, що ж там сталося. Обгорілі остови машин виглядали так, ніби їх розбомбила авіація. Гарна липова алея була сильно понищена, а з дерев звисали фрагменти людських тіл у німецьких одностроях.
Пізніше Станіслав штурмували двічі, але таких масштабних руйнувань Збігнев більше не бачив.
