“Негативні міфи поширюються набагато швидше, бо вони мають на меті налякати. Страх керує нашими діями. Залякування спрацьовує – міфів стає більше. І їх також поширюють лікарі, які не хочуть змінюватися і заробляють на цьому. Міфи, як і рек­лама, базуються на залякуванні”.

У 1871 році з різницею у кілька голосів програв вибори на посаду президента Львова. У Станиславові Смолька здобув звання почесного громадянина, теперішня вулиця Левка Бачинського була названа його ім’ям.

Мама Назара, зітхає, що після смерті чоловіка, який відійшов шість років тому, син був її великою підтримкою та допомогою. Віддасть за нього останнє. Але назбирати кош­тів на реабілітацію у родини нема звідки.

Фотограф зі Станиславова Давид Зільбер одружився з 18-річною Цилею, але шлюб виявився невдалим. Врешті-решт, Циля знай­шла собі коханця – молодого симпатичного ремісника Арона Зіммермана.

“Репортер” полетів лоукостом у Таллінн, звідти відправився поромом у Гельсінкі, а потім ще й автобусом у Ригу.

Минулого року Катерина Бандра проводила екскурсію для атовців, теж водила їх лісом. Хлопці слухали, питали, мовляв, а які вони були – партизани?

Під час зими, тим, хто не отримує субсидій, довелося добряче витратитись на опалення. А з 1 травня на нас знову чекає чергове підвищення тарифів.

“Деякі з коментаторів трагедії кажуть про Знак. Про те, що падіння гордого соборного шпилю символізує закінчення довгого – ледь не тисячолітнього – історичного циклу, початок якого припав на часи будування храму Богоматері Паризької”.

Будинків нема. Дозволів на будівництво теж немає – ні на приватні будинки, ні на багатоповерхівку. От чиновники є, але від того не легше.

Атовець і вчитель Дмитро Романишин відкрив секцію боксу для школярів у селі Нижневі Тлумацького району, а ще надихнув їх у вільний час допомагати літнім односельцям.

31 липня 1847 року Вишньовського й Капустинського повісили у Львові. Потім поляки одну з вулиць Cтаниславова назвали його ім’ям (тепер – Героїв-пожежників).

«Нас попереджають, – стишив він голос. – А ми не чуємо. Зло входить до наших осель, а ми того вперто не визнаємо».. І я згадав, що приятель, як тепер титулують, доктор філософії, – пише Єшкілєв.

Під цими деревами спалювали панські папери, давали громадянські клятви, підписували важливі документи.

“Ми працюємо за принципом – «свій до свого по своє». Ветеран може до нас звернутися і його тут не осудять і не плюнуть”, – говорить Тарас Ковалик, ветеран і працівник хабу.

Якщо брати по районах, то найбільше пам’яток національного значення збереглося на Рогатинщині. Також чимало є в Городенківському, Богородчанському, Коломийському районах та у Франківську.