Ця історія трапилася на факультеті автоматизації та електрифікації університету нафти і газу. Корпус ФАЄ збудували в середині вісімдесятих. Його фасадний бік виходить на асфальтований майданчик з автостоянкою, а вікна протилежного дивляться на зелену зону із травичкою та деревами.
Чому це важливо? Розказує Репортер.
На зламі 1980-1990-х там працював один доцент. Любив гроші і докладав максимум зусиль, аби завалити на іспитах чи заліках якомога більше студентів. Паралельно натякав, що можна домовитись за нормальну оцінку, але не безкоштовно. Хабарі брав у невеликій аудиторії, де відбувалися практичні заняття з його предмету.
Цікаво, що про його «бізнес» усі знали, а спіймати не могли. Кілька разів навіть посилали підставних студентів, які передавали мічені купюри, а за хвилину до кімнати вбігали оперативники. Але грошей не знаходили. Міліціонери перекидали аудиторію догори дригом, а хабаря не було! Доходило навіть до того, що оперативники просили віддати гроші, бо ж за них треба звітуватись, обіцяли не висувати жодних претензій, але доцент робив здивовані очі…
Колеги неодноразово просили його розкрити таємницю, але викладач лише посміхався. А коли йшов на пенсію, то влаштував прощальний бенкет у кафе. Там на прощання й розповів свій секрет кільком друзям.
До кожного отримання хабаря він ретельно готувався, студенту назначав чітку годину. Робочий стіл доцента стояв біля вікна, яке виходило у сад. Як тільки студент віддавав конверт і виходив з аудиторії, викладач миттєво чіпляв на конверт прищепку із свинцевими вставками для збільшення ваги та викидав його у вікно. А внизу вже чекала проінструктована дружина науковця. Вона ховала конверт у сумочку і зі спокійним видом йшла собі геть.
