15 липня 1410 року біля сіл Танненберг і Грюнвальд відбулася битва між об’єднаним польсько-литовським військом та Тевтонським орденом. Союзники, у складі яких були й галичани, перемогли – експансію хрестоносців було зупинено.

Сьогодні знову, як і рік тому, поговоримо про дивну країну Перської затоки – Катар. Там дивне все, особливо для європейців – люди, звичаї, житло, дивне ставлення катарців до всього матеріального. Місцевих небагато й вони переважно працюють (чи відпочивають?) в офісах приватних і державних фірм. На важких роботах задія­ні в основному індуси та пакистанці.

Коли почався Євромайдан, ми з чоловіком вийшли на Вічевий у Франківську. Без особливого ентузіазму чи віри у близьке європейське майбутнє. Просто висловити свою позицію. Коли побили студентів – цілий день минув у безнадії. А в подальші дні несміливе і майже підсвідоме бажання їхати до Києва затерли робочі клопоти та особисті обставини. «Ми вже робили революцію у 2004-му, – заспокоювала я власні поривання. – Нехай тепер інші стоять – комусь і працювати треба» – і схвильовано стежила за новинами.

Виявляється, Шуберт був у Станиславові. При чому не просто був, а навіть мешкав у нашому місті. Правда, не композитор Франц Шуберт, а його однофамілець Адольф. Саме його кам’яницю ми бачимо на поштівці, яку випустив краківський видавець Ян Кляйн у 1910 році.

Світ став жорстокішим і романтика зараз не в моді. Її не вистачає на вулицях, на роботі, навіть у родинних стосунках. Можливо, хтось скаже, що на це немає часу. А часу ніколи не вистачатиме, якщо нема бажання. Якщо його нема, життя обмежу­ється зароблянням і витрачанням, зазвичай тупим і шаблонним.

Далеко не кожна кам’яниця Станиславова мала честь бути підписаною на старих поштівках. Але на листівці, яку підприємець Шраєр видав у Відні в 1915 році, читаємо «Станиславів. Вулиця Ґолуховського. Будинок Вайнґартена».

Саме ці слова першими приходять на думку, коли подорожуєш Німеччиною. Розмітка на дорогах, чистота на вулицях, ввічливість перехожих і полиці продуктових магазинів. Усе це можна узагальнити однією фразою – раціональна досконалість. Німці живуть без претензій на зайву пихатість і зверхність. У нас же ці претензії можна побачити практично на кожному кроці.

Не підписання угоди з ЄС, жорстокий розгін «Беркутом» студентського майдану, єврореволюція — цим живе Україна останній тиждень. І щоб усе не виглядало аж так сумно, наш народ креативить. Лозунги, плакати, фотожаби — таки піднімають настрій. Для вас — добірка найзнаковіших.

«Тут шматок не лізе в горло, а ти пишеш про якісь смакоти. Вийди з усіма й поможи державі встати з колін – писака!». Саме це я почув учора на свою адресу на вулиці. Не відповів, бо така дискусія ні до чого б не привела. Якщо людина кидає в бік іншого якісь звинувачення, навіть приблизно не знаючи його життєвих переконань і громадської позиції, то про що дискутувати?

Костел Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії та святих Андрія та Станіслава вважався (і нині є) справжньою окрасою міста. Мало того, він ще й найстаріший храм міста, споруджений ще у 1703 році. Його зводили понад 30 років – спершу Франсуа Корассіні, а потім його наступник Кароль Беное. Цікаво, що, на відміну від традиційного орієнтування храмів уздовж осі схід-захід, латинський костел орієнтували на південь-північ.

У холоднечу недостатньо тепло одягнутися. На те, щоб зігрітися, наш організм витрачає величезну кількість енергії. Ці витрати необхідно раціонально поповнювати за допомогою гарячих харчів.

У старому Станиславові була значна вірменська колонія. Спочатку вірмени мешкали у середмісті – під захистом фортечних стін. Пізніше облюбували Лисецьке передмістя. Початок шляху до Лисця був забрукований каменем з Бистриці-Солотвинської, через що дорогу називали Брукованою. Паралельно вживали назву – Вірменська. Наприкінці ХІХ століття виникла мода перейменовувати вулиці на честь видатних діячів. Брукована / Вірменська отримала назву Казимирівської – на честь польського короля Казимира ІІІ Великого (1310-1370). Саме він загарбав Галичину, а ще заснував Краківський університет.

Куранто для нас звучить настільки ж дивно, як для чилійця – книдлі чи мачанка. Але це тільки в тому разі, якщо він корінний чилієць. А от коли він українського походження, то інша справа. Дивно, як ці люди, що живуть по той бік земної кулі, намагаються зберегти своє коріння, традиції та кулінарне мистецтво прадідів.

25 травня 1899 року у Станиславові виникла ще одна вулиця. Її проклали ґрунтами Леона Гальперна та нарекли на честь польського короля Стефана Баторія. Монарх правив Річчю Посполитою у XVI столітті, був талановитим полководцем і розгромив війська самого Івана Грозного.

Танок з хусткою, кортеж, рушничок на щастя, фата – усе це та багато іншого є весільною атрибутикою. Взагалі весілля – чудове свято. В ідеалі за християнськими традиціями ця церемонія у житті людини мала б відбуватися лиш раз. Тому її намагалися зробити пам’ятною. Згадаємо?