Це станиславівський театр. Його історія почалась із таємниці. Музичне товариство імені Станіслава Монюшки отримало землю від магістрату та оголосило конкурс на кращий проект театрального будинку. Переможцем виявився якийсь Вітольд Мілковський, що надіслав креслення та кошторис у 90 000 злотих ринських. Ніхто того Мілковського не знав і ніколи не бачив. Переможець адреси не вказав, на вручення премії не з’явився. Тим не менш його проект був найкращим. Наглядати за будовою призначили місцевих будівничих Кучинського, Лапіцького та Шпорека.

Саме ця фраза врізалася мені в пам’ять, коли вперше дивився фільм «Труффальдіно із Бергамо». Там головний герой – баламут і хитрун – обговорює з власником готелю Брігеллою меню для його господарів. Труффальдіно (його просто суперово грає Костянтин Райкін), почувши незнайоме йому слово «пудинг», кілька разів перепитує, як воно називається.

Серія тих кольорових поштівок була настільки вдалою, що «Видавництво салону малярів польських» випустило ще дві додаткові. На одній читаємо: «Вулиця Сапіжинська, Лінія А-В». Сапіжинська – це сучасна Незалежності.

Кожен із нас тримав її у руках. Її лікувальні здібності описані не в одній енциклопедії. 18 мікро­елементів, які, наче бомба сповільненої дії, чекають, коли ж потраплять у сприятливе середовище. А кращого середовища, ніж людський організм, їй не відшукати.

Це знову вулиця Францішка Карпінського (сучасна Галицька). Безперечно, головною спорудою тут є катедра, проте їй ми пізніше присвятимо окрему, фронтальну поштівку.

«Як менше їсти?», – написав я та присунув до себе тарілку з салатом. Для такого грубасика, яким є я, менше їсти – це десь таке саме, як для курця кинути курити. Це, напевно, тому, що і курці, і ненажери належать до однієї психозалежної групи поведінки.

Ця листівка підписана як Рінгплац. Німецькою Ring означає кільце, замкнутий простір. Так і є – будинки, немов кільцем, стискають площу Ринок. Це «найцентровіший» центр міста. Тут відбувалися ярмарки і щотижневі торги, оголошували розпорядження та страчували злочинців.

Такої кількості грибів у лісах, як цього року, вже мало хто пам’ятає. Та й я особисто так багато не збирав ніколи. Не збирав, не сушив, не закручував і не їв. Цієї осені навіть ті, хто не вміє збирати гриби, мали шанс відчути себе грибниками з досвідом.

Саме так, адже перші згадки про біатлон тісно пов’язані з найдавнішим заняттям чоловіків. Полювання на лижах завжди було частиною побуту народів, які населяли північ.

Колію через Станиславів протягнули у 1866 році – раніше, ніж у двох українських столицях – Києві (1870) та Харкові (1869). Тоді ж збудували і залізничний вокзал, втім він суттєво відрізнявся від того, що представлений на старій поштівці. Перший колійовий палац був зведений у мавританському стилі та поступався розмірами своєму наступнику.

До появи Адама Міцкевича та Юліуша Словацького найвідомішим поетом Польщі був Францішек Карпінський. Він народився на Прикарпатті у 1741 році, вчився у Станиславівському єзуїтському колегіумі, залишив цікаві спогади з описом нашого міста. У 1880-х роках вулицю Лисецьку в Станиславові перейменували на Карпінського. Вона починалася від Ринку та продовжувалася до перехрестя із Бельведерською. Саме її ми бачимо на давній поштівці.

Португалія – країна великих мореплавців. Саме з їхніх мандрів до цієї країни потрапляли люди з різним кольором шкіри, а також купа екзотичних приправ. Кожен із чужинців привозив сюди якусь частинку свого народу, культури, кухні.

Домінантою цієї поштівки є будівля «Сокола». Так називалося спортивне товариство, яке займалось фізичним та моральним гартуванням молоді. У старому Станиславові було цілих два «Соколи» – український (там зараз «Просвіта») і польський.

Валерій Брумель, Рустам Рахметов, Геннадій Авдєєнко, Рудольф Поварніцин, Юрій Кримаренко, Богдан Бондаренко – це ті, хто прославив українську школу стрибків у висоту на цілий світ. Брумель та Авдєєнко завойовували золото Олімпіад.

Після артобстрілів в часи Першої світової ратуша встояла, проте вкрилась тріщинами й після війни перебувала в аварійному стані, тож її розібрали