Танок з хусткою, кортеж, рушничок на щастя, фата – усе це та багато іншого є весільною атрибутикою. Взагалі весілля – чудове свято. В ідеалі за християнськими традиціями ця церемонія у житті людини мала б відбуватися лиш раз. Тому її намагалися зробити пам’ятною. Згадаємо?
Колись весілля завжди робили в домі батьків молодої. Тому мати в домі дівку завжди було клопотніше, ніж парубка. Родину, друзів і знайомих молодята запрошували особисто. Стіл мав бути застелений сніжно-білою скатертиною. Столи ставили буквою «П» – щоб усі бачили молодят, а для них лишали місце по центру, прикрашаючи його стрічками, вазами з квітами, короваєм. Коли молоді поверталися після шлюбу додому, то на порозі їх зустрічали батьки з келихами вина, налитими по самі вінця – аби щастя було повним.
Сідали за стіл у певному порядку. Молода – праворуч від молодого, а вже коло них батьки та дружби з дружками. Ближче до молодих мали сидіти родичі старші за віком, потім поважні гості, родина і лиш тоді решта. За старосту, який керував «процесом», обирали досвідчену й дотепну людину (тепер його називають тамадою, але староста, як на мене, звучить миліше). Дружки допомагали кухарці роздавати страви, а дружби відповідали перед старостою за наповнення келихів у гостей…
Взагалі я зачепив цю тему тому, що 8 листопада у мене була річниця весілля. Багато років тому на ньому було лише 12 людей і традиційні весільні страви, які готувала моя бабуся Ганя. А тільки 12, мабуть, тому, що для нас обох то був уже другий шлюб і ми розуміли – сімейне щастя залежить не від кількості гостей. Наприклад, на першому весіллі у мене було 200 і 500 людей. Бо й святкували двічі – у Франківську та в місті молодої. У будь-якому разі масові забави є випробовуванням для всіх – і для молодих, і для родичів. Тож подумайте перед тим, як зважитися на публічний «випендрьож», а краще закличте лише найближчу родину.
Страву, яку тоді готувала моя бабуся, я любив і до того, і люблю зараз. Тільки так, як готувала вона, в мене жодного разу не вийшло. Але давайте спробуємо.
Отже, беремо одну капустину 600-700 г, миємо, вирізаємо качан і нарізаємо смужками, як на салат. У глибокій пательні розтоплюємо смалець, додаємо туди капусту, вимішуємо, доливаємо трохи окропу, накриваємо кришкою та готуємо на середньому вогні 20 хвилин, щоб капуста зм’якла.
За цей час у малій риночці заливаємо окропом півсклянки пшона, накриваємо кришкою на 10 хвилин. Зливаємо окріп, додаємо пшоно до капусти. Вимішуємо, даємо туди ще дві склянки квасного молока. Варимо далі, постійно помішуючи, бо капуста, пшоно й молоко легко підгорають. Це займе ще до півгодини. Солимо й перчимо кожен собі до смаку.
Готову капусту знімаємо з вогню, накриваємо кришкою. До столу її подають политою свіжотопленим смальцем.
Дуже смачна вона і з квашеної капусти. Але тут уже кожен вирішує сам.
Смачного!
Comments are closed.