Що попереду?

«Тут шматок не лізе в горло, а ти пишеш про якісь смакоти. Вийди з усіма й поможи державі встати з колін – писака!». Саме це я почув учора на свою адресу на вулиці. Не відповів, бо така дискусія ні до чого б не привела. Якщо людина кидає в бік іншого якісь звинувачення, навіть приблизно не знаючи його життєвих переконань і громадської позиції, то про що дискутувати?

Ситуація дійс­но непроста і кожен повинен сам для себе визначитись і зрозуміти, хто він і з ким він? Якщо ви визначились, то було б не зле задуматися над питанням, чим можна допомогти тим, хто зараз мокне під дощем і снігом, відстоюючи право на цивілізоване життя.

І ваше право, до речі, також. Якщо ви не в змозі приєднатися до молоді, то хоча б своєю небайдужістю організуйте якісь канапки з чаєм, адже те, що нині бачимо довкола, не має централізованого фінансування. Власне усвідомлення безперспективності їхнього майбутнього й вивело молодь на площі.

Що в першу чергу необхідно в таку погоду мітингувальникам? Чорний, шипшиновий і липовий чай, мед, шоколад, горіхи, бульйон курячий і рибний з чорним перцем, морквяно-капустяні салати з соняшниковою нерафінованою олією, лимони. Це тільки з їжі. А ще не будуть зайвими теплі рукавиці, шарфи, шкарпетки, масні креми для обличчя і рук, дрова. Втім, головне – відчуття підтримки людей довкола.

Що нас чекає попереду? Власне про це мій наступний вірш:

Жорстока дійсність

Шляхетність нині – це як СНІД і трипер,

Достойний шлях для нашого народу.

Сподіваюся, що ті, хто очікував на новенький рецепт та історію, не ображатимуться на мене й зачекають нашої зустрічі у наступному номері «Репортера».