“Тридцять років віт­чизняні дятли працювали (хто руками-ногами, хто язиком) на реставраторів феодалізму, а тепер чекають, аби наше громадянське суспільство героїчно зупинило реванш темних сил”.

Я вже готовий був поставити дев’ять проти одного, що справжнє прізвище «Петрова», другого російського туриста-отруювача у британському Солсбері, – теж який-небудь Голопупенко.

У листопаді 1938 року місто Хуст прославилося на цілий світ. Воно стало столицею автономної Карпатської України. Українське питання раптом стало модною темою у Європі, пише Прохасько.

Сни забирають мене від екрану комп’ютера, звільняють від продовження фейсбучних дискусій. Сплячі подібні до мудреців – їх не хвилює мінлива стрічка пустих подій.

У школі, де я навчався, німецька мова була головною дисципліною. Нам викладали її протягом усіх десяти років.

Не хочеться у таке вірити, але знамениті гуцульські кептарі – цяцьковані кожушки –безрукавки – які впродовж століття були символом автентики, робили жидівські майстри, пише Прохасько.

Лукин Кобилиця з Красного Долу, гадаючі наш гуцулский Парменідес, то був чьоловік спокійної натури.

Обмін досвідом задля розвитку міста – у Івано-Франківську відбувся четвертий Міжнародний інвестиційно-економічний форум “Партнерство та перспектива”.

Йдуть роки, змінюються прізвища, бренди, акценти та назви, а процес триває. Література його формує, він формує літературу.

До форумного Львова ми прибилися своїм бусом у п’ятницю пополудні, саме в той нестерпний час, коли місто, всі його вулиці, вулички, завулки і площі загачено автомобілями по саме нікуди. І жодного паркувального місця, де можна було б надійно переночувати той наш безцінний, з безцінними нашими інструментами, бус, пише Андрухович.

Наша старенька бабця до останніх тижнів свого життя щодня робила гімнастику, щоби розрухувати суглоби. А дзядзьо, на якому трималася вся довколохатня робота, пильнував, щоби пасок, який він затягав до спеціально пробитих додаткових дірок, ніколи не доводилося попускати через наїдження, пише Прохасько

“Ще до появи театру-кабаре я намалював наліпки «Не журись!» на пляшки з саморобними наливками”,- пише Винничук

“Тоті, шо їх з-грецка кликали “елеятами”, по проуді називалиси “буковинцями”, а називалиси так тимунь, шо шпекульовали на Буковині. Була там єкби ціла школа.  А май знатніший помежи ними був їкби Парменідес, а по-гуцулски то є Лукин Кобилиця з Красного Долу.”

Якщо розібратись, батьківський комітет жодним чином не впливає на якість освіти чи бодай вибір книжок. А мав би, пише Найда.

Поки в політиці та у фейсбуці реставратори Речі Посполитої завзято б’ються з реставраторами СРСР, більшість людей думає про майбутнє. Навіть не дуже освічені з них здогадуються, що війни реставраторів до майбутнього не ведуть, пише Єшкілєв.