IX. ПАРМЕНІДЕС, – продовження серії “Історія філософії по-гуцульськи” від о. Юзефа Тішнера на Zbruc.
Тоті, шо їх з-грецка кликали “елеятами”, по проуді називалиси “буковинцями”, а називалиси так тимунь, шо шпекульовали на Буковині. Була там єкби ціла школа. А май знатніший помежи ними був їкби Парменідес, а по-гуцулски то є Лукин Кобилиця з Красного Долу.
Παρμενίδες
А той ни тилько шпекульував, а й дедуковав. Ни раз єму траф’єлоси шо хтос го питає: “шо то було на почєтку?” Тогди вин видказував: “Ти ни питайси, шо було на почєтку, питайси, шо є”.
Про то, шо є, нарид говорит всєке. Їднему леґіню ввижєєси, шо на цілім сьвікі божім є іно їдна Параска. А ци ґіучєта инакші? Парасци ввижєєси, шо є іно оден Василь. А єк то з иншими хлопчішями? Міхась з Косова вірит, шо є тілько музика. Никола з Шешорів в кождій липі видит сєтого. Але то всьо тілько чуттєва уява. Чьутє чьоловіка водно зраджєє. Кожде чьутє тебе зрадит, кожде кричіт ид тобі: “повір мині”. Повіриш очям, смакам, вухам – будеш до решти обтуманений. “На верьшечьку вна стоєла, файно виглєдала, а єк блишше підійшов’єм – оден зуб лиш мала”.
Історія філософії по-гуцульськи: всьо, шо є, має почєток, кінец і середину
Тілько розум видит то, шо є направду.
Такіж красно. Але скажи-ко, Лукине, у шо тот розум має зазирати, абих уздріти, шо направду є? А Лукин на тото: в себе мус зазирати, сам у себе. Ей, сєтий Боже, таже дивлюси і ніц не видко! А Лукин кєгне далі: став перед собов саме то словечько “бути” і в нему фист пообзирайси. – В словечьку? – Ну та в словечьку.
Дивлюси і вижу: то, шо є, вно є і нимає права ни бути. Ає. Єк є, то є. Єк баба є, то ни мож вогорити, шо баби нима. Але, шо шє? Шє і то тра сказати, шо єк чьогос нима, то нима. Єк хлопа нима, то нима й авс. Але можеш мати уроєнє і видива. Дурний тє повіст: таже вни є. Єкбих були, то би не були видивами. З того шо бабі показуєтси хлоп, а хлопу баба, не дедукуй, шо баба є і хлоп є. Небутє нима. А бутє є. Та й таке. “Ой ци ти си дівчинонько в розайрині мила, я до тебе шшє ни ходив – ти си мені снила.” Сонне уроєнє то є чіста мана.
Подумав’єс? Видиш, шо є так, єк подумав’єс? Тепер знаш: розум сьвіта і твій розум – то їдно. Пообзирай то шо маш в розумі, а будеш відати, шо є в сьвікі.
А теперечьки Лукин уповіст тє шош таке, шо здивуєсси. То, шо направду є, є повне. А шо повне, то і ни рушєєси. Та бо єкби си рушило, то мусіло би прийти вид того, чім ни є, ид тому, чім є. А того, чім ни є, нима. То єк має прийти?
Але ту зачьинаютси клопоти з попами. Бо так сьпівают: “Ид мені ходив’єс, пальцем ня ни рушив, и єк то си стало, шо вінок ‘ми зрушив”. Преці без руханя нима гріха. Єк нима руху, то преці гріха такіж бути ни годно. По проуді то ми ни грішимо, іно нам так здаєси. І ту є тот клопіт. Бо єк нима гріха, то пошо пип?
Переклад Олеся Герасима
