“Як на мене, то вірити у «червоні лінії» на сьогодні просто неактуально. Їх порушено й поламано, вони не існують. Їх упевнено й рішуче ліквідував нам не хтось, а сам український виборець”, – пише Андрухович.
“Чи виправляємось ми? Можливо, це прозвучить дуже поверхнево та дріб’язково, та мені здається суттєвим те, що за попередні 20 років у нас так і не народилось жодного незалежного, більш-менш інтелектуального телеканалу”.
“Теперішня Україна цілковито включена у глобалізм, і все, що тут відбувається, є невіддільною частиною глобальних процесів. Навіть те, що нас довший час робило трохи неподібними на інших – фатальне сусідство з Росією, також втрачає свою яскравість неповторного, бо у сучасному світі сусідами Росії поступово стають усі, хто на цьому світі мешкає”.
“Виявилося, навіть граматика віддзеркалює незвичайну сутність Події”, – пише Андрухович
У 1972 році повів мене Ярослав Павуляк в гості до панночок, які разом зі своєю мамою і бабцею влаштували для нас спіритичний сеанс. Тоді я вперше в житті побачив, як бігає по столу тарілочка, як зупиняється біля тієї чи іншої літери, відповідаючи на наші питання.
Колективний мужик, що виліз з символічного льоху, пробігся планетою, зруйнувавши традиційні держави, потоптавши паростки нових елітарних світів, повоював за світле комуністичне завтра й, врешті-решт, замріявся перед магічним екранчиком смартфону, де знайшов неозорий світ собі подібних та казкові хащі Amazon та OLX.
Політика – то є тонка штука. Інколи треба з дідьком домовлятися, аби вийшло на твоє. Бо я си так міркую, певно, з Вілкулом була домовленість, що він подався в президенти. А якби ні, то малибисьмо фест дует: Зєля проти Бойка.
Мало з якої дірки на вас може политися чергова серія! Ось, наприклад, іще одна – комедійний скетч у Трускавці. Неприховано рагульська суміш бюветного ґламуру з комсомольським завзяттям.
“Мої батьки жили в світі, коли можна було чогось навчитися, прожити з цим все життя, озирнутися назад і сказати: «Я молодець!» Ми з вами живемо в світі, в якому наш попередній досвід може більше нам ніколи не знадобитись”
Показушність і показуха впевнено стають головним політичним прийомом Банкової, пише Андрухович.
Перспектива побачити на носі бронзового Коновальця принесеного вітром з помийки целофанового пакета міську владу лякає значно менше, ніж витрата 600 тисяч бюджетних гривень не на бруківку.
За особу президента переживати не слід у жодному випадку. Бо бутафорію убити неможливо.
У Європі є народ, який з того дитячого стану, перейшовши у підлітковий, так і не подорослішав і далі перебуває в полоні мітів, вигадок і ненаукових сенсацій, пише Винничук.
“Мимовільний висновок: ці вибори аж ніяк не стали чеснішими, але для переможців виявилися дешевшими”, – пише Андрухович.
“І ось тепер СВОЇ перетворилися в тоненький прошарок і геть розчинилися в піні люмпену, марґіналів, людей без освіти, точніше, «нових людей». Цими новими людьми виявилися домогосподарки, спортсмени, перукарі, фотографи, масовікі-затєйнікі… А то й відверті потвори і ненависники всього українського…”