Кіношна тусовка яскравіша та різноманітніша за літературну. Процес виробництва кінофільмів втягує до свого виру і серйозних людей, і випадкових, і тих, хто на вічному приколі. Втягує цілими тусовками.
На орбітах, що формуються навколо щедрих фінансових потоків, спрямованих «на кіно», крім професіоналів, можна зустріти зграї збуджених літераторів зі сценаріями та чимось на сценарії схожим, добродіїв, що називають себе режисерами, продюсерами, сопродюсерами, різноманітних айтішників, музикантів, спеціалістів з макіяжу, продавців б / в спецтехніки, дівчат і хлопців з добре прокачаними тілами, балакучих театральних лузерів, початкуючих модельєрів, а ще фотографів, котрі щиро переконані, що народилися операторами, пише Володимир Єшкілєв у своїй постійній колонці в газеті «Репортер».
Серед того всього зустрічаються насправді непересічніі персони.
А ще є люди, які відчувають себе, як риби у воді, на цьому безмежному фестивалі понтів і пропозицій.
Одна така «кінориба», на ходу замінюючи пауербуки та плутаючись у білих дротах, на мить відірвалася від свого розпеченого айфону, зробила круглі очі й повідомила мені майже пошепки, що до Франківська з Польщі повернулася «така крута подруга», яка «всіх тут порве», бо не лише вчилася професійно адмініструвати процес кіновиробництва, але й танцює, співає, пише, а, крім цього всього, «справжня сексі».
«Кінориба», напевне, не вдовольнилася тим ефектом, який справило на мене її повідомлення, тому додала контрольного пострілу. «Ця подруга, – майже нечутно мовила «кінориба», – вчилася у справжніх тантричних магів. Тантрична жриця, прикинь…».
До теми: Володимир Єшкілєв: Про інфляцію у здобутті знань
А за кілька тижнів вже інші люди, які реально живуть у світі кіно, запропонували мені зустрітися з дівчиною С. В їхніх анонсах я легко впізнав тантричну сексі так вправно пропіарену «кінорибою».
Зрозуміло, що перед зустріччю я трошки осучаснив свої знання про Тантру, продивившись кілька роликів з заняттями, на яких тренери з іменами на штиб «Тимур Брахма» і «Ольга Весна», окрім специфічних фізкультурних вправ, пропонують «парапсихологію для досягнення щастя у сучасному моменті» та іншу пургу.
На зустрічі мова зайшла про фільм «Pattern», який тоді був ще на ескізному етапі. Після кількох годин спілкування з С. я не знайшов в ній нічого магічного або співзвучного «брахмам» і «веснам». Хіба що її екзотична «східна» зовнішність натякала чи то на глибоко сховані пряні таємниці Азії, чи то на етнічне туранське коріння жителів Карпатських верховин.
Як би там не було, але дівчина С. врешті-решт стала директором фільму. Й вже через багато місяців, у мерехтінні знімальних днів-ночей, ми з С. звернулися у розмовах до тантричної теми.
В номері буковельського готелю мирно димив кальян, десь поряд техніки готували знімальний майданчик, а ми заглибилися у лабіринти вчень Тибету й Ладакху. Теоретична перевага була в мене, а С. розповідала про досвід спілкування з практикуючими адептами.
Читайте також: Тарас Прохасько: Найголовніша перемога України
Десь у завитках кальянного диму виникли тіні далеких гір, значно вищих за Карпати. Зринули з темряви червоні стіни та стрімкі дахи монастирів, виринули звуки мови, якою нащадки Шенраба закликають з пасовиськ яків.
Бесіду перервали зйомки, але древня Тантра нікуди не зникла. Її енергія перейшла в танець іншої вродливої дівчини, у слова, жести і настрій акторів. І це було добре, бо мистецька дія не тримається купи, якщо її не підтримують обережними хоботами білі слони Бхакті.
Тож, мушу визнати, я при першій зустрічі помилився, коли не знайшов в дівчині С. нічого магічного.
