От вам, кохані, й День Незалежності. Дочекалися.
Режисер, так би мовити, постановник Алан Бадоєв розповів, що головна увага святкування буде привернута «до українців, які прославили країну в різних сферах». Останнє словосполучення слід розуміти як «у Росії». Вона і є «різними сферами» Бадоєва. Тому що пан Бадоєв знімає кліпи для російських та квазіукраїнських зірок, які лише в Росії й гастролюють, пише Юрій Андрухович у своєму блозі на порталі Збруч.
«Ми відійшли, – каже пан Алан, – від ідеї дорогих, масштабних декорацій і спеціальних конструкцій на Майдані, змістивши акценти на людей – їхні вчинки, історії й долі, про які повинна дізнатися вся країна. Найдорожчим на День Незалежності буде людина – наші талановиті співвітчизники, які приїздять з усіх куточків України та світу для того, щоб привітати свою державу».
Чи маємо йому вірити? Чи в попередні роки справді превалювала «ідея дорогих, масштабних декорацій»? Хтось пам’ятає цю дорожнечу й масштабність? У чому вони виявлялись? Невже у військовому параді?
Ці запитання хай лишаються риторичними. Загальний же тренд цілком зрозумілий: разом із рештою правлячого зе!угруповання кидати «тень на плетень», бруднувато натякаючи на суцільні зловживання попередніх п’яти років. Злочинний, мовляв, режим проштовхував «ідею дорогих, масштабних декорацій» на тлі тотального зубожіння «простого народу». Знаємо, чули.
Але скажіть-но мені свою думку: залучення попсюкового кліпмейкера до такого свята – це взагалі-то часом не «дорога й масштабна декорація»? Хіба сам Бадоєв не «дорогий і масштабний»? Добре б дізнатися суму його, скажімо, гонорару. Бо коли вони робили нас разом, то обіцяли прозорість. Ні, не обіцяли?
Продовжу цитувати:
«До Ходи гідності приєднаються п’ять оркестрів, українські зірки світової оперної сцени, 18 піаністів і народні артисти України. День Незалежності – це наша з вами історія, і вона не про силу, а про людей. Ми хочемо показати не танк, а танкіста. Не літак, а його льотчика. А разом з ними поруч вченого, лікаря, спортсмена, художника, музиканта – людей, що створюють історію нашої держави».
Сказано добре, не посперечаєшся. Не танки, а танкісти. Не літаки, а льотчики. Не президент, а прєзік. Не музиканти, а народні артисти. Не музика, а попса. І головне: не України, а самі знаєте, якої країни слуги. Що менше України, то святковіше в них на душі.
А що Бадоєв? Бачу: вірні режимові зе!коментатори (слуги слуг) повсюди згідно з методичкою рапортують, що він став «першим кліпмейкером, якому вдалося підписати масштабний контракт із Китаєм», тим самим «вкотре нагадавши світові про українські таланти». Нагадавши світові, чуєте? Зі самим Китаєм! Але про що нагадувати? Вони ж і так не дадуть про себе забути, таланти наші, зграя курв і запроданців!
Дивно, втім, чому на Ході гідності не бачимо народних артистів першого ешелону, перевірених клієнтів Бадоєва і героїв кварталу. Як Зєля міг про них забути при такій визначній нагоді? Невже народ не хоче їх чути? Не засумував за ними, не скучив? Де Лоліта, Наташа Корольова, Таїсія Повалій, Ані Лорак, Лобода? Де Філіп, так би мовити, Кіркоров? Після зміни влади їм, судячи з їхніх інстаграмів, аж дупи рве – так хочеться знову співати в Україні.
«Ну все, я вже вилітаю до Києва, – тріумфував Лолітин інстаґрам вже у квітні. – Я гадаю, зараз дорога буде відкрита мені, всім артистам, усім діячам культури, бо ми всі знімалися в проєктах у Зеленського». І далі – про те, що всі «розраховують на шматочок пиріжка».
От як, виявляється, відтепер називатиметься наша країна. Шматочок пиріжка.
Але в ній чомусь не чекають і не кличуть. І Таїсія, за перепрошенням, Повалій бідкається над своїм нереалізованим концертом. І навіть жлобуватий гештеґ #зробимоцеразом, до того ж російською мовою, не допоміг народній.
«Нічєво нє мєняєцца с пріходам новаго прєзідента, а жаль, все вєрілі».
Ось вона – трагедія великої співачки у скупих і справедливих претензіях.
Вірили й ми колись, що матимемо свою Вітні Г’юстон після «Панно кохання». Свою Мераю Кері з юної Ані Лорак. Свого Ніла Янґа з Віктора Павліка. Свою Ніну Гаґен зі Світлани Лободи. Свою власну країну замість одвічного філіалу Росії.
Раніше ми пробачали їм усе – продажність і кучмізм, пристосуванство і жадібність, погані музику й тексти. Тільки співайте українською, курви! Скільки їх на тому випливло й не тонуло, ніби сміття у стоячій воді, – Софія Ротару, Ірина Білик, Натаха Могилевська. Тепер уже навіть мова їм не допоможе. Бо музика ж, так чи сяк, гівно. Радянська, іншими словами, музика: з трьома акордами, двома прихлопами, з льотчиками-танкістами й головне – без України. Зате з Росією, без якої годі їм себе уявити. Корпоратив у Росії – що може бути вище за цю вершину творчих амбіцій!
Ну гаразд, цього року не склалося. Втім, не останнє ж 24 авґуста святкуємо з «новою» владою. Поспіваєте ще, народні попсюки й попсючки, на майбутніх днях залежності. Отримаєте по своєму шматочку з пиріжка.
