Пропонуємо вашій увазі проповідь, яку виголосив Папа Франциск під час молитовного чування перед входом до базиліки Святого Петра в наміренні припинення пандемії у світі.

“Я побачив, якими жорстокими можуть бути люди, в оточенні сотень яких перебуваєш з ранку до ранку”, – Прохасько.

“Дзеркало пандемії з кожною годиною наближається до маски «щирості», котру натягнула на себе громада. Й все чіткіше у тому дзеркалі видно тупу розгубленість та безпомічність”, – пише Єшкілєв.

А що робити з фронтом? Якщо там з’явиться кілька тисяч чи навіть сотень інфікованих.

Одна клієнтка просила повернути гроші за екскурсію, бо йшов дощ і їй зовсім не сподобалося.

Директор Галицької лікарні визнає, що його підопічні, можливо, не були готові психологічно.

На вулицях рідко траплялися унікуми в масках. Але що цікаво: в масках на 90% була сама молодь! А старпери ходили з квасними мінами без масок і зиркали на мене в масці з тихою підозрою і, може й, з острахом. Так і хотілося голосно кашлянути.

Існує поклик життя, існує поклик смерті, і я реагую на них, як можу. Мене тягне то в один бік, то в другий, зі мною щось відбувається, я спостерігаю за змінами в собі самому, але я, на щастя, не можу керувати ними. Більше того — я не можу собі з ними порадити. Мені залишається писати.

“Джаз залишається вільним. Як на мене, вільнішим за теперішні музичні ігри на узбіччі репу, що вже втомили своїм провінційним гламуром, «апокаліптичним мурмотінням» та студійними підробками під вуличну революційність”.

“До війська я пішов у радянських кросівках, в яких пробíгав стільки кілометрів, що йти в такому до війська не пасувало би, якби не то, що замість цих абукасимів я отримав чудесні кирзаки”, – Прохасько.

Та цікавіша історія з поетом Василем Боровим (1923–1914), який за свої вірші, опубліковані в німецькій окупаційній пресі, відбув покарання в Сибіру.

“23 лютого загинув широко відомий у далеко невузьких колах «пласкоземельців» Майк Г’юз. Дядько сів у побудовану «у гаражі» ракету й стартанув у космос. Через 10 секунд літаюча каструля впала на землю з летальним для пілота і конструктора наслідком”.

“Але головне враження від картярства зуміло переповзти у досвід, який став найкориснішим. Щоби мати більше часу, треба вміти його марнувати”, – пише Прохасько.

“Можливо, законом втоми коригується шкала цінностей – сміттєві події скидають з себе машкару ілюзорної актуальності і стають для тебе тим, чим вони й мають бути. Разом із сміттєвими подіями відправляються у небуття їхні герої, промоутери та коментатори”.

“Головною помилкою вважаю нав’язування гендерних ролей. «Справжній хлопчик» повинен бути сильним, а «справжня дівчинка» натомість – слабкою і вразливою. Хто це взагалі придумав?”, – каже Юлія.