…Але ні, візьмемо чужу і увіпхнемо невпихуєме. Це все одно, що будяком прикрасити букет троянд. А «краще рожі» не буде, пише Винничук.
Дві дівчини з роверами переходять пішохідний міст через Бистрицю Солотвинську. Одна голосно скаржиться, що під час карантину почала гуляти удвічі більше й помре швидше від перевтоми, ніж від коронавірусу.
13 осіб – це фактично 25% від всіх смертей в Україні.
Цікаво, як відреагував би Іван Франко, дізнавшись, що одну з головних ролей в екранізації повісті «Захар Беркут» зіграла ірландка, котру потім ще довго критикували за накачане ботоксом обличчя?
«Треба йти до церкви, там немає вірусів», – стогне мати оповідача. А батько скрипить зубами, бухає та присягається повбивати «тих, хто все це придумав».
“…надійним персональним виходом із кризи є власна хроніка. Щоби застерегтися від зараження тою рекомбінацією вірусу, який спотворює свідомість, варто вже почати нотувати то, що є поруч”, – пише Прохасько.
“Маска вам не поможе, але не смійте виходити з дому без маски. Взагалі не смійте виходити – чи в масці, чи без. Маска – найдієвіший засіб, але вона не поможе”.
Небезпека криється в деталях. Наприклад, закон не передбачає процедуру та органи контролю за тим, як банки поведуться з отриманою землею…
Учора здолав спокусу узагальнити те, що відбувається. Написав: «Вірус прискорює зміни світу. Вбиває минуле і залишає жити майбутнє». Відтак подумав й вирішив: занадто оптимістично.
Пропонуємо вашій увазі проповідь, яку виголосив Папа Франциск під час молитовного чування перед входом до базиліки Святого Петра в наміренні припинення пандемії у світі.
“Я побачив, якими жорстокими можуть бути люди, в оточенні сотень яких перебуваєш з ранку до ранку”, – Прохасько.
“Дзеркало пандемії з кожною годиною наближається до маски «щирості», котру натягнула на себе громада. Й все чіткіше у тому дзеркалі видно тупу розгубленість та безпомічність”, – пише Єшкілєв.
А що робити з фронтом? Якщо там з’явиться кілька тисяч чи навіть сотень інфікованих.
Одна клієнтка просила повернути гроші за екскурсію, бо йшов дощ і їй зовсім не сподобалося.
Директор Галицької лікарні визнає, що його підопічні, можливо, не були готові психологічно.